Втомлені гори

Щоб поговорити тет-а-тет, Щоб з рядків моєї одісеї Відтворити сталінський портрет. Коли правда й честь були в загоні, А в пошані – кривда і хула, Як текли по світу ріки крові, І носилась смерть, як сатана. Як невіглас по указці "тата" З нами що хотів – те і творив, Як жили під дулом автомата, Й це тоді вважали за прорив. Як же не згадать тут Чингізхана, Гітлера та інших маньяків, Як вони на "відьом" полювали, І були страшніші від вовків? Бо людей й за бидло не вважали, Ті корячконогі вояки, Які скрізь вбивали й гвалтували, І були, як справжні хижаки. 17.9.1989 р. ПРО ПОЕТА ТА ЧЕСТЬ Якщо писать якусь брехню, То чи не краще вже мовчати, То хоч коли помрете ви – Вас будуть гідно шанувати. Зфальшивиш раз, зфальшивиш два – Це як зірвать незрілу грушу, Бо хто в житті брехнув хоч раз – Це як продав він чорту душу. І скільки б ти не маскувавсь, Одначе з тебе маску знімуть, Знімуть медалі й ордени, Так само їх як і надінуть. Краще ори, поете, й сій І їж хліб свій і ти цим самим Хоч збережеш повагу й честь, І рід козацький не знеславиш. 2.10.1989 р. ПИШУ ДЛЯ ТЕБЕ... Пройдуть часи, і я те знаю, Що будуть жить мої вірші, Бо їх писав не ради слави, А щоб шуміли комиші. Хоч я не Пушкін, не Шевченко, Але я знаю: буду жить, Бо вчив людей не грабувати, А шанувати і любить. І слава Богу, не спішив я Свої вірші у світ пускать, Бо вкласти в них хотів я душу, Й як більше м’язи накачать. Писав вірші не ради слави, А щоб народ свій розбудить; Писав для тебе, Україно, Аби могла ти вільно жить. І я упевнений у тому, Що буду довго-довго жить, Бо, навіть, як мене й не стане, Й тоді панів я буду бить. І облетять вірші Планету Так, як народні трубачі, І будуть заздрить ще поети, Ті, що писали за харчі. 3.10.1989 р. ДОПРАЦЮВАЛИСЬ В нас все "робили" комуністи, А що ж тоді робив народ? Який часу не мав й присісти, Бо не давав йому город? 6.10.1989 р. ЖИВИ І НЕ НАГЛІЙ Живи, радій і не наглій, І де б не був ти, будеш – свій. 8.102003 р. НАШІ КУРОРТИ Чорна кіптява великих думок – Ось вона тут, як у горлі комок. Де ж справедливість і де ж той Ілліч, Що обіцяв всім нам тепленьку піч? Де ж ті надії і мрії людські? Певно, у вічній лежать мерзлоті. А де ж ті гіганти великих ідей? Певно, із феями грають в хокей. А нам, щоб не нудились наша братва, Кращі курорти в тайзі віддала, Тільки пригляньтесь: Сибір, Колима – Ну як за ту "щедрість" не крикнеш –"Ганьба!" 6.10.1989 р. ХТО ТАКИЙ ЧЛЕН ПАРТІЇ В хаті із буквариком Танечка стояла: – Хто такий член партії? – в татка запитала. – Це така порода, як тобі сказати, Що любила людям всім все обіцяти. Ну а хто не вірив в їхню тріпотню, Тих або до стінки, або всіх в Чечню.. – А навіщо тре’ було їм людей вбивати? – Щоб не заважали членам царювати. Тож ходили селами й на "цимбалах" грали І дівчат гарнесеньких скрізь вони шукали: Щоб так, як при Цезарю, всі йому давали... Бо, мов так потрібно все це для держави. Бо щоб їхня влада мала процвітати, То державу треба було кров’ю поливати. А мужчин тому ті вилупки вбивали, Щоб ті дурні менше їм "Ура!" кричали. 6.10.1989 р. ЩОБ СЛУХАТЬ ПТАХІВ Якщо послухать хочеш птахів – То в ліс іди без жінки й свахи. 18.4.2004 р. КОРОВАЙ В голові не розум – каменюка, Що готова будь-кого вже вбить, Може наш Олімп мені підскаже, Що мені й народові робить? Зими з кожним роком холодніють, На полях бур’ян, як ліс, росте, А Кравчук туди-сюди гасає, І ніхто до мене не іде. Над землею ніби смерч пронісся, Хоч давно вже не було війни, І до кого ти не повернися – Всі вже стали злючі, як вовки. Що ж це воно сталося зі світом, Хто ж на всіх нас мор цей напустив, Що зима вже стала навіть влітку, Ніби хтось Планету підмінив.