Втомлені гори

А в верхах все ділять Україну: Кому буде Буг, кому Дніпро, І ніяк не може вгамуватись Спікер комуністів – пан Петро. І Мороз – то ваший він, то наший, То в Москву, то в Мюнхен, то в Шанхай, От як манить Президентська каша Й безрозмірний панський коровай. А над нами – голод, смерть, розруха, Хто що може – тягне і гребе, Україна стала вже, як шлюха, Хто її вже тільки не... довбе. Ну а хлопці, знай своє всі знають– Той в Москву, той в Мюнхен, той в Шанхай... Бог із ним. Народ хай вимирає, Головне б не втратить коровай. 13.1.1998 р. ЛАЮТЬ Мене всі лають, як біду, Що я не впав, що я іду. 4.4.2004 р. КАЇНАМ-ЦЕЗАРЯМ Шеф із главку подививсь на мене: – В Бога я не вірую, Семене, На тім світі рай мені до спини, Я – царю, значить, я – людина! Інші в мене погляди на вроду: Я родився володіть народом, А тому й держу в державі ката, Щоб в покорі міг рабів тримати. Не терплю рабів я голомозких – Це ж душевна травма і убозтво, Нічого плодить неповноцінних – Надто вже і так того насіння. Щоб були могутніми народи: Кволим – плаха, сильним – нагороди. Нічого плодить оті суцвіття, Що весь світ перетворили в сміття. 19.10.1989 р. ЯКБИ Я НЕ ПОСТАРІВ Якби був я молодий, Та мав свої вілли, То, вгадайте, де б у мене Ви тоді сиділи. Ну а поки подякуйте За ту мені ласку, Що люблю я вас ще й досі, Як красиву казку. І якби не постарів я, Ви не посивіли, Може б ви на тому місці Й досі б ще сиділи. 11.2.1998 р. ЧУГУННА СПИНА Ніби й схожі на людину, А як пси ви – гнете спину, Чи то вже така людина, Чи така чугунна спина? 4.12.1989 р. КОМПЕТЕНТНІ ЖУЛІКИ Кому ж так стало вигідно Усе трощить, ламать? Звідки прийшли ті виродки, Яким на все начхать? Кому ж це стало вигідно, Хотів би запитать, Свою державу гудити, А іншу захищать. Навіть в людей здорових І то щось та болить А наша ж Україна Ще ж учиться ходить. То може почекаєм, Поки пройде та біль, І вийде з наших хлопчиків Уже нарешті хміль. Чи то така вже тактика, Чи то новий прийом, Чи супер нова практика, Щоб заробить мільйон? Що сталось, люди, з совістю? Куди дівалась честь? Чому на кожнім кроці Людей чекає жесть? Коли ж ви встигли, людоньки, Себе переродить? І знову претесь в щілинку, З якої вийшли жить? Коли ж ви встигли, людоньки, Переродить себе? Й поринути в дикунство, Забувши про святе? Невже була потреба Перевертать все дном, Щоб стать цивілізованим І справжнім дикуном? Нічого в цьому світі Не розумію я, Кому так заважала Провірена сім’я? Хіба ж не у Форосі Почався той дует, Як Горбачов із Рейганом Зустрілись тет-а-тет? Про що ті говорили Не відав і не знав, Та тільки з того часу Союз наш і розпавсь. Був колись один в нас дім, Ну а зараз вулики. Та зате куди не глянь – Компетентні жуліки. 25.2.1998 р. – 3.3.1998 р. ЯКЩО ТИ ЖУЛІК Помста є, була і буде, І якщо ти сучий син, Не сховаєшся ніде ти, Будь ти турок чи грузин. Я упевнений на триста,– /Хай Господь простить мене!/ – Не сьогодні, значить завтра Справедливість дожене. А тому давно пора вже Всім пройдисвітам збагнуть, Що ніякі охоронці Не врятують там і тут. 17.3.1998 р. ДИВНИЙ НАРОД Вже майже всіх нас вигнали з двора, І без тюрми в тюрму нас посадили, А люди й досі ще кричать "ура"! І де у них береться стільки сили? Не можу просто уловить, Хто скаже, що з народом сталось, Його грабують, душать, б’ють, Роками грошей не дають, А він живе, ще й смокче каву. 25.1.1998 р. МИКОЛІ КАЗАКОВУ Він же – Кислий Директору тютюнової фабрики Де ж ти стільки грошей цапнув, Що й не знаєш, де дівать? Чи не ти творив ті Трасти