Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи

Лише нещодавно було відкрито нову стратегію, яка діє ще ефективніше. У світі недосконалих даних та шумів дуже просто можна неправильно інтерпретувати сигнал і (часто даремно) почати завдавати удару у відповідь[509]. Окрім того, у цій стратегії спостерігаємо рекурсивну тенденцію, часто її асоціюють із спіральним ефектом падіння на дно. Нейлбафф аргументує, що милосердна стратегія (тобто несправедлива відплата) зрештою, є для всіх ефективнішою.

Точно так само в історії східної цивілізації спершу найефективнішою стратегією вважалося правило зі Старого Завіту око за око, зуб за зуб[510].

І лише Ісус прийшов з більш кооперативною та довготривалою стратегією:

Ви чули, що сказано: Око за око, і зуб за зуба. А Я вам кажу не противитись злому. І коли вдарить тебе хто у праву щоку твою, підстав йому й другу. А хто хоче тебе позивати й забрати сорочку твою, віддай і плаща йому. А хто силувати тебе буде відбути подорожнє на милю одну, іди з ним навіть дві. Хто просить у тебе, то дай, а хто хоче позичити в тебе, не відвертайсь від нього[511].

Якщо ж у ситуації повторюваної гри обидві сторони обирають стратегію «зуб за зуб», тобто за добро розплачуємося добром, а за зло — злом, зло отримує набагато більше простору для дії. Навіть якщо ми лиш одного разу (можливо, навіть випадково) робимо комусь зло, воно набуває рекурсивної відозви в часі. І зовсім не зрозуміло, чи ця хвиля зла поступово мине чи переросте в нищівну бурю[512]. Відплачуючи злом, ми його примножуємо, а не зменшуємо. На противагу цьому милосердна гра Нейлбаффа набагато більше мінімізує зло, аніж стратегія «зуб за зуб» — так само, як про це колись говорив Ісус:

Ви чули, що сказано: Люби свого ближнього, і ненавидь свого ворога. А Я вам кажу: Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує, щоб вам бути синами Отця вашого, що на небі, що наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими, і дощ посилає на праведних і на неправедних. Коли бо ви любите тих, хто вас любить, то яку нагороду ви маєте? Хіба не те саме й митники роблять?

І коли ви вітаєте тільки братів своїх, то що ж особливого робите? Чи й погани не чинять отак?[513]

Водночас християнство зробило великий переворот у цьому етичному питанні. Як ми вже продемонстрували в попередніх розділах, зло може, хоч і не обов’язково повинно, набувати морального вигляду; деяке зло (дерево падає на людину) — погане, проте це не зло моральне, у якому хтось має бути винен. У Євангелії будь-яке, і резидуальне зло, яке просто стається — чи то вже свідомо, чи мимоволі, морально чи поза мораллю — падає на плечі Месії, який приносить себе в жертву за все зло на світі. Досить складно шукати винного у цих складних системах, саме тому в цьому розумінні Бог — несправедливий, бо він прощає. Він, так би мовити, «позитивно несправедливий» аналогічно до одного господаря з притчі Ісуса, який платить своїм робітникам несправедливо високі зарплати, хоч і не мусить цього робити[514]. Милосердя в Новому Завіті одним махом перекреслює всі моральні системи, що спеціалізуються на розпізнанні, пошуку та відділенні вини та зла. Саме тому я вважаю невдалим чеський переклад книги — Новий Закон, більш доречний варіант — Новий Договір, як це перекладено англійською (New Testament). Адже йдеться не про закон як такий (у цьому тексті немає закономірностей), а радше про євангеліє, тобто хорошу звістку, що Бог не рахує[515] боргів, гріхів, наше outgoing зло, тому що він прощає, тобто Бог — позитивно несправедливий, несправедливий на нашу користь. І, здається, саме в цьому криється основний посил Нового Завіту, нової домовленості.