Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи

Нам варто усвідомити, що без існування великого й функціонального ринку (який опосередковано «диктує» ціну) процес встановлення точної ціни був би складним і досить болісним процесом. Зрештою, з цією проблемою воював ще Фома Аквінський (а також антимонопольні інституції, які часто контролюють чи встановлюють ціни в ситуації, коли ринок не функціонує належним чином). Ті самі сучасні «спекулятивні бульбашки» — це важливий приклад відриву ціни від цінності (через якийсь час бульбашка трісне, тобто ціна повернеться до свого умовно справедливого рівня). І зараз на різноманітних маркетингових акціях роздають подарунки, тобто «речі задарма» — чи то вже «плюшевих ведмедиків» на бензозаправках, на 10% кетчупу більше чи «два за ціною одного». І це можна вважати сучасним прагненням чи трюком, як скасувати точну ціну товару в рамках конкурентної боротьби. Просто ще лишилося дуже багато сфер, де ми не хочемо діяти точно й ефективно.

Ще одна цікавинка, що часто ми ціну закриваємо чи її приховуємо. Наприклад, ми старанно відклеюємо цінники з подарунків, на рахунок у ресторані може дивитися тільки той, хто платить, у дорогих ресторанах рахунок навіть елегантно ховають у різноманітні скриньки. А в найкращих ресторанах званий гість навіть отримує меню, де цін немає взагалі[490]. Очевидно, нам здається, що найцінніші речі ми маємо отримувати задарма, що їх би в принципі не можна було купити[491]. Ми хочемо цим показати, що найцінніше в житті не можна продавати чи монетизувати? Невідомо, звідки в нас береться уявлення про те, що точна взаємність у важливих справах чи між близькими людьми — небажана. Наприклад, ми можемо помітити, що в усій трилогії «Володаря перснів» ніхто нічого не продає і не купує. Усе необхідне в дорогу Братство отримує в подарунок[492]. Надто ретельний Р. Р. Толкін, який зазвичай описує все до деталей, ніде в «Володарі перснів» не вказує валюту. Точнісінько, як і в більшості старих оповідок, казок чи й міфів та епосів. І в «Епосі про Гільгамеша» ми не дізнаємося нічого про гроші, і ніхто тут жодного разу нічого не продає і не купує. Важливі речі герої отримують у подарунок, знаходять їх чи крадуть (наприклад, Перстень сили використовує всі ці моделі зміни власника, тільки не продаж)[493]. І хоча без грошей не можливе функціонування сучасного суспільства, проте у колі близьких нам людей ми часто створюємо ситуації, нібито гроші не існують чи принаймні вони не важливі (звідси всі ці «запрошення на бокальчик» чи чергування при оплаті в ресторані). Кажуть, що друзі — це люди, які один перед одним настільки в боргу, що забувають про це й більше не рахують. Навпаки, якби друг хотів заплатити нам за допомогу, це б імовірно нас образило. А винагорода ж у вигляді запрошення на вечерю чи взаємною послугою — досить прийнятна. А от плата, у якої є точна й чітка ціна, — уже ні. Марсель Маусс стверджує, що взаємне дарування подарунків — це «як відродження домінантного давно забутого мотиву» і що це «повернення до старого й базового»[494]. Деякі антропологи вважають gift economies невід’ємною чи базовою структурою суспільства й стверджують, що гроші чи обмін quid pro quo — це лише вторинний витвір[495].