Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника

Зупинившись більш детально на одній з нарад, яка відбулася в Станіславові вже після повстання В. Оскілка, П. Болбочан засвідчив, що тоді було вирішено «всякими засобами добиватись, щоб я командував якою-небудь частиною, до якої всі ці люди, що були на нараді, могли б переїхати». На цьому ж таки зібранні, згідно з показаннями підсудного, С. Шемет нібито «говорив про проект Державної наради і висловлювався за те, що як всі вони переїдуть до моєї військової частини, то тоді вони почнуть «діло»». При цьому допитуваний наголошував, що «слово «переворот» не було сказано, але під ділом всі ми, що були на нараді, розуміли державний переворот» (Док. № 36). П. Болбочан також розповідав, що при зустрічі з О. Андрієвським та С. Шеметом вони говорили «про задуманий їми державний устрій і розсказали мені, що Головним Отаманом буде генерал Греків, презідентом Української республіки Петрушевич, або якийсь старий Чикаленко, кабінет міністрів буде чисто діловий і на чолі його стоятиме Сімонів». До нового складу кабінету, за його словами, повинні були увійти «самостійники, народна партія, хлібороби-демократи і не виключалось, що в кабінеті будуть і соціал-демократи, але які по призвищам, мені не казали» (Док. № 36).

Під час допиту на прохання О. Осецького був присутній Б. Мартос. Коментуючи перебіг допиту, він зазначав, що П. Болбочан «нічого нового» не сказав, бо розвідка давно повідомила уряд про наради в Станіславові та прізвища тих, хто брав у них участь 311. Виникає думка, що при такій детальній обізнаності уряду проведення нового допиту П. Болбочана було необхідне лише для отримання підстав для порушення карної справи за фактом державної змови. Для цього й залучались і міністр юстиції А. Лівицький, і слідчий надзвичайної комісії по розслідуванню повстання В. Оскілка — В. Лихопой. Останній з особливою ретельністю взявся за виконання справи.

У протоколі другого допиту П. Болбочана звертає на себе увагу його погана поінформованість про декого із згадуваних ним осіб, невідповідність деяких дат та фактів. Особливо впадають в око фатальні для полковника акценти на підготовці державного перевороту. Все це наводить на думку, що слідчий «підказував» допитуваному, про що й про кого він має говорити. Це підтверджують і висловлювання П. Певного — прокурора надзвичайного військового суду у справі П. Болбочана. У своєму листі до редакції тижневика «Ранок», якого надрукував зі скороченнями Б. Мартос у праці «Оскілко й Болбочан (спогади)», той деталізує перебіг подій у часі між вироком, який виніс суд 10 червня 1919 р., і його виконанням 312. Зокрема, П. Певний писав, що йому особисто було «ясним, що коріння виступу полк. Болбочана перебуває деінде». Звертаючи увагу на політичну незаангажованість підсудного, а також на те, що він взагалі не бачив суттєвої різниці між УПСР та УСДРП, вважаючи, що вони обидві «вносять хаос в життя», прокурор наголошував: «Через упертість підсудного під час слідства не можна було натрапити на слід» 313.