Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника

12 червня 1919 р. у військових частинах Дієвої армії УНР був розповсюджений наказ О. Осецького ч. 210 про суд над П. Болбочаном та засудження його до смертної кари. Цим документом Наказний отаман фактично оголошував про затвердження ним судового вироку: «Аби припинити надалі всякі порушення дисципліни і показати військовим, що вони повинні всіми засобами підтримувати фронт, а не руйнувати його, затверджую засуд надзвичайного військового суду, присудившого Отамана Болбочана до смертної кари через розстріл». Поряд з цим прозвучало попередження, що «всяка спроба самочинного захоплення військової влади та руйнування фронту буде безпощадно каратися» (Док. № 33).

Одразу після смертного вироку, винесеного П. Болбочанові, посилилася кампанія його дискредитації серед військових. Надзвичайного «успіху» досяг центральний часопис Дієвої армії УНР «Український козак». Уже наступного дня після суду — 11 червня 1919 р. — було вміщено дві статті про справу П. Болбочана. Одна з них називалась «Нова Оскілківщина», яка була опублікована разом з вище цитованою телеграмою С. Петлюри до командувача Запорізької групи військ Армії УНР В. Сальського (Док. № 20). Поряд з інформацією про самочинне захоплення П. Болбочаном — «представником української буржуазії» командування групою, подавалась характеристика політичних поглядів його уявних прихильників та критикувалась ймовірна перспектива їхнього приходу до влади в Україні. «Для захоплення влади він ні на мить не подумав про те, що його авантюра може пошкодити нашим успіхам», — зазначав часопис. «Він злигався з Шеметом, багатим поміщиком із Полтавщини», з яким, за словами «Українського козака», П. Болбочана єднає «тільки себелюбство, стремління до власти і до панування». Газета закликала виявляти «більше уваги», «революційного огню і завзяття» 304. У цьому ж номері часопису в статті під назвою «Гадюка гадюкою!» її автор закликав «слухати тільки соціялістичне українське правительство» і «давити поміщицьку авантюру в самім зародку її», як це зробили запорожці, зліквідувавши «авантюру П. Болбочана — С. Шемета», які, мовляв, «хотіли захопити владу в свої руки» 305.

У наступному номері — від 12 червня 1919 р. — «Український козак» повертається до порушеної теми і знову друкує низку публікацій, які насамперед торкалися перебігу судового засідання. «Довідавшись про присуд надзвичайного військового суду, Болбочан перелякався і, подав до правительства плаксиве прохання, в якому благав помилування, звертаючи всю вину на бувшого члена Директори Андрієвського, хліборобського ватажка поміщика Шемета, теперішнього голову партії самостійників Симоніва та секретаря тієї партії Грищенка, які підбили його піти на авантюру, — стверджував автор статті в «Українському козаку». — Вони погодилися з Бол. бочаном, що як тільки він оповістить себе командіром Запоріжського корпусу, то вони заарештують головного отамана й правительство і при допомозі антанти запанують на Вкраїні» 306. Виходячи з того, що матеріали судового слідства не були офіційно оголошені в жодному з інформаційних агенств, а тим більше були недоступні будь-яким журналістам, можна припустити, що автором статті був один із присутніх на судовому засіданні, а саме — прокурор П. Певний, якого сучасники не раз називали «політично тендеційним публіцистом». Інший часопис — друкований орган Кам’янецького комітету УСДРП — газета «Визволення» — у статті «Українські Герострати» вельми оригінально заявляє про зв’язок між П. Болбочаном, В. Оскілком та гетьманом П. Скоропадським: «… імена П. Скоропадського, Оскілка, Болбочана — хіба це не галерея імен української пожежі?» 307.