Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника

Загалом видається досить дивним, що протокол судового засідання, яке тривало понад 7 годин, нараховує лише 8 сторінок рукописного тексту. Як бачимо, свідчення допитаних є однобічними і торкаються лише вузького кола питань: ставлення до уряду, до Головного отамана, хто з політичних та громадських діячів стояв за справою призначення П. Болбочана на посаду і що саме він особисто говорив на цю тему.

Понад годину члени надзвичайного суду радилися з приводу вироку. При цьому невідомо, чи прийняте рішення було одностайним, чи голоси якимось чином розділилися. О 20-й годині 20 хвилин 10 червня 1919 р. обвинуваченому полковнику П. Болбочану було оголошено вирок суду: «…отамана Болбочана Петра за його злочинну акцію, завдяки якій сталась дезорганізація військ У.Н.Р., ведучих наступ, позбавити усіх прав отамана і покарати смертю через розстріл згідно наказу військам Дієвої армії У.Н.Р. ч.75 § 9 ст. 246 С.ВЛ. (XXII кн. 1869 вид. 4.)» (Док. № 29).

Таким чином, вирок П. Болбочану був винесений на підставі ст. 246 уже згадуваного військового карного статуту, прийнятого ще за часів Російської імперії, а також § 9 наказу ч. 75 (дисциплінарного статуту) Армії УНР від 24 травня 1919 р.[22], який посилався у свою чергу на ст.246—1 того ж російського статуту. Обидві статті, на які посилалися судді у винесеному вироку, передбачали покарання у вигляді смертної кари через розстріл.

Вислухавши вирок, П. Болбочан, користуючись правом подати протягом 6 годин після рішення суду прохання замінити присуджену кару на більш м’яку, звернувся до О. Осецького. Звернення було відправлене до Наказного отамана у відповідності до ст. 28 Закону про надзвичайні військові суди, яка передбачала такого роду клопотання направляти до «начальника, котрий склав суд» 302. Досить емоційний текст його прохання свідчить, що покарання, до якого він був засуджений, видавалося надзвичайно жорстоким і незаслуженим. «Я засуджений на смертну кару — не так я виноватий, аби нести таку сувору кару, — пише П. Болбочан у своєму зверненні. -Прохаю Вас, пане Отамане, взяти на увагу і ту працю і ту користь, котру я колись приніс для України». Прохаючи про помилування чи зменшення «суворої кари», полковник виявляє готовність бути «простим козаком, або подвергнутись остракизму». Він також просить вислухати його у «важній справі» (Док. № 30).