Український патріот з династії Габсбургів

Український жовнір дуже витривалий на голод і нужду, на труди й невигоди. В тім перевищують українців тільки одні серби, більше, мабуть, ніхто. В наступі нема кращих жовнірів, як українці. Вони рвуться вперед так, що часом аж вимикаються з рук команди. Зате в обороні вони гірші (найтугіше бороняться пруські німці). Найслабше місце в душі українського жовніра, як жовніра, це недостача власної ініціативи. Але за те на приказ, — усе виконають, а особливо розвинений у них орієнтаційний змисл. Він просто казочно сильний у них. Навіть уночі. Супроти добрих офіцерів, які дбають за своїх людей, — український жовнір вірний до смерти.

Українці люблять співати. Я люблю слухати, як вони співають. Обов’язково я казав співати: «Не пора», «Ще не вмерла Україна», «Верховино», «Над Прутом у лузі». Я особисто й по-товариськи говорив їм про гноблення України Росією, ніколи при тім не підчеркуючи, що в Австрії інакше, бо уважав се не смачним. За таке відношення до Австрії мусив я раз навіть ставати до рапорту. Я при рапорті заявив отверто, що почуваю себе українцем й інтереси України для мене на першім місці.

Мені відповіли, що це противиться моїм обов’язкам і на тім скінчилося — досить комічно: мене також почали уважати політично-підозрілим (з чого я мав сто потіх). Сказав мені це мій полковник Спанокі, якому таку опінію про мене передав дівізіонер Берндт. Припускаю, що відповідний звіт про мене мусів вже тоді піти до Головної Кватири в Бадені289, про що пізніше.

Весь час стрічав я арештованих військом цивільних українців в наслідок польських доносів. В Золеві коло Добрівлян інтервеніював я в такій справі у бригадієра ген. Копічека з успіхом. Одначе, з рештою годі було багато помогти: занадто масово арештовано. Українське населення скрізь відносилося до австрійської армії добре, одначе польські урядові доноси витворили інакшу опінію. До найбільших доносчиків належали Золочівський староста Пшибиславський і Тернопільський Фрідріс. Оба нажилися великих маєтків на війні, перший купив за ці гроші навіть добра коло Золочева. Я зі своєю сотнею взяв участь в багатьох битвах: коло Літині над Дністром, коло Яричева, коло Кожар на Волині, коло Ковеля, Голоб, Луцька, Олики, Чумана над Гориню, Сільна, Рожиця (де всі мої річі з обозом захопили москалі), коло м. Кольки над Стиром, коло с. Черниша і Берестян над Кормином, коло Берестечка й Свинюх (тут стояв проти мене полковник Болбочан290, і тут був мій найгірший бій з рос. гвардією, і тут упав мій найлучший вахмайстер Анклевич і вістун Трач (з Золочівщини), що мав золоту медаль).