Твори в п'яти томах. Том V
- Автор: Владко Володимир Миколайович
- Серия: Володимир Владко. Твори в п'яти томах #5
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: “Молодь”
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Твори в п'яти томах. Том V». Краткое содержание книги:
В цьому томі подано тільки вибрані оповідання. Всі вони друкуються з деякими змінами та виправленнями.
Здаля до академіка вже біг Олд-Бой, слідом за ним поспішав Данило Якович. Іван Петрович Антохін сердито постукував своєю паличкою, обличчя його було похмуре. “І все це наробив я, — картав себе у думках Сашко, — наробив отим “поза планом”, одразу зіпсував йому настрій”.
Кілька годин академік Антохін пробув у радгоспі “Перемога”, знайомлячись з наслідками роботи науковців. Він мало говорив, тільки уважно слухав те, що розповідали йому Петро й Данило Якович. Обличчя його похмурнішало, коли він почув про пацюків та молочну зливу. Та коли мова зайшла про квочку, що губила яйця вздовж двору радгоспу, академік несподівано розсміявся. Петро вже подумав був, що хмара пройшла, та наступної хвилини Іван Петрович знову насупився.
Після огляду господарства академік попросив Данила Яковича залишити його з Петром: мовляв, треба дещо обговорити. Вони зачинилися в лабораторії.
Про зміст розмови академіка Антохіна з Петром не знав ніхто. Сашко тільки руками розвів, коли стурбована Люка спитала його про це.
— Не знаю, не знаю нічого, — сказав він. — Здається, щось важливе. Мабуть, академік шпетить нашого Олд-Боя.
— За що?
— А ти не знаєш? Дай боже, щоб він не добрався до нас, грішних!
Через півгодини Антохін викликав Андрія Антоновича, а згодом запросив до лабораторії всіх.
— Починається, — зловісно промовив Сашко заклопотаному Богданові й не менш стривоженій Люці. — Тримайтеся, друзі!
Справді, Іван Петрович, тільки-но всі ввійшли до лабораторії, одразу почав говорити тоном, який не припускав заперечень.
— Нічим не можу порадувати вас, товариші. Відразу відзначу, що ви, працюючи в радгоспі “Перемога”, скористалися нашим з директором недоглядом, аж надто захопилися впливом міліметрових хвиль з інфразвуком на живі організми. Працювали не досить серйозно, похапцем.
Петро втупився в підлогу, відчуваючи на собі суворий погляд академіка.
— Досліди робили випадково, наслідки цих дослідів не вивчали так глибоко, як цього вимагає надзвичайна важливість і значення їх.
— От розпікає! — прошепотів Богданові невгамовний Сашко.
— Мовчи… в-він має рацію, — відповів сердито Богдан.
— Давайте коротко перелічимо те, що зробила бригада, — вів далі Іван Петрович. — Опромінення зерна для посівної пройшло більш-менш вдало. Але хіба не ганьба для серйозних дослідників випадок з пацюками? Добре, що пощастило відразу ж ліквідувати це ускладнення. А що могло б з цього вийти? Стихійне лихо. І цей випадок — наслідок неуважного, неохайного ставлення окремих товаришів до своїх обов’язків!
Тепер опустив очі Сашко. “Неуважність, навіть неохайність, — подумав він гірко, — але ж я дуже втомився… Хіба ж я міг думати про таке? Що тут казати, дорікати може кожен, а тим більше академік. Хоч, звісно, я й справді винен, тут нічого не вдієш, винен, що не кажи”.
— Так, — вів далі Іван Петрович. — Наслідки опромінення курей та яєць. Тут обійшлося спокійніше, хоча гігантизм і в цій галузі — явище негативне й небажане. Ми й досі не знаємо, до чого воно приведе. Але і в цьому експерименті не було повного аналізу, експозицію встановлювали випадково, не вивчали локальних можливостей опромінення, та ще й з інфразвуком. Ви надто захопилися, товариші, успіхами! Це основна провина, якої вам не можна вибачити. Найкраще, на мою думку, сталося з опроміненням кролів. Правда, тут немає ніяких надприродних речей, “чудес”, які в серйозній науковій роботі взагалі не потрібні, підкреслюю це. Досліди було поставлено з розумінням справи. Товариш Люба вела щоденник, і наслідки дослідів, зафіксовані в ньому, дуже цікаві. Наприклад, значною мірою розв’язано питання про вплив міліметрових хвиль з інфразвуком на найпростіші організми — бактерії, інфузорії. Це певний внесок!
Він ввічливо вклонився Люці, що відчула, як її щоки заливає рум’янець: адже вона була єдина, кого академік Антохін не розпікав, а навіть хвалив, хвалив, та ще й як!
Але відразу по тому голос Івана Петровича набув гнівного звучання, яке не лишало сумнівів, що загальний присуд його буде негативний.
— Тепер щодо корів. Я вважаю, що в цій галузі ставлення товаришів до праці було абсолютно неприпустиме, легковажне і тому навіть шкідливе! Де ж це бачено: не перевіривши наслідків опромінення на одній тварині, відразу поставити широкі досліди на доброму десятку корів? Як міг з тим миритися Петро Микитович, який мав неодмінно втрутитися в організацію роботи, виправити помилку, якщо її вже припустилися. Однак, як мені стало відомо, Петро Микитович цього не зробив, бо захопився конструюванням нових апаратів для прямого телебачення. Не заперечую: він досяг неабияких успіхів, але за рахунок загальної планової роботи. І я вважав, що директор радгоспу, Данило Якович, цілком правильно обмежив діяльність бригади. Шкода тільки, що він не зробив цього раніше! Ми надто довірилися вам, товариші! Надто, і за це я теж несу відповідальність… ще більшу, ніж директор радгоспу.