Твори в п'яти томах. Том V
- Автор: Владко Володимир Миколайович
- Серия: Володимир Владко. Твори в п'яти томах #5
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: “Молодь”
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Твори в п'яти томах. Том V». Краткое содержание книги:
В цьому томі подано тільки вибрані оповідання. Всі вони друкуються з деякими змінами та виправленнями.
“Ні, я аж ніяк не ревную, — похмуро думав Петро, — це почуття мені взагалі не властиве. Подумаєш — ревнувати! Надто багато честі для них обох, просто неприємно слухати, як Сашко співає наче соловей, а ця лукава дівчина так і сяк заохочує його до розмови, неприємно, і все, а ревнувати взагалі принизливо, навіть ганебно, хіба в мене немає чоловічої гідності, чи що?.. А ще називається другом! Я б ніколи так не зробив. Але це не ревнощі. Я ж себе добре знаю”.
У розпалі своїх думок Олд-Бой навіть не помітив одразу, як Сашко почав розповідати далі, помітно відходячи од теми:
— Ну, якщо так, Ганночко, то слухайте. Доведеться почати трохи здаля. Ви про ультрафіолетове проміння щось чули?
— Авжеж. Від нього людина стає засмаглою, правда ж?
— Так, так. Воно пігментує нам шкіру. І взагалі дуже потрібне організмові, бо без нього людина хворіє. У дітей, наприклад, розвивається рахіт. Ви ж чули, що дітей, хворих на рахіт, опромінюють ультрафіолетовим промінням з так званих кварцевих ламп? Деякі вчені гадають, що пігмент, який виникає в шкірі під впливом ультрафіолетового проміння, є запасом особливої енергії, що її організм убирає з тим промінням. Наш учений Шпітерс зробив такий дослід. Він узяв дві рослини і залишив їх зростати в темряві. Як ви знаєте, в цілковитій темряві рослини ростуть дуже погано, вони бліді, кволі… Та ось, одну з тих рослин Шпітерс поливав звичайною водою, а другу — водою, опроміненою ультрафіолетовим промінням. Що вийшло? Рослина, яку поливали звичайною водою, росла бліда і квола. А рослина, яку поливали водою, опроміненою ультрафіолетовим промінням, росла швидше й краще, майже так, як під світлом. Щоправда, вона була трохи блідувата. Але це залежало, казав Шпітерс, певно, від того, що він не має змоги дати воді потрібної концентрації ультрафіолетового проміння, бо джерелом цього проміння була звичайна кварцова лампа.
— Ну, й що з того?
— А ви не здогадалися? Найцікавіше тут припущення, що вода немов збирає в собі енергію ультрафіолетового проміння, ніби акумулює його. Звідси один крок і до моєї гіпотези.
— А саме? — не вгавала дівчина. І Петро знову відзначив надзвичайну цікавість Ганни, що не зводила погляду з Сашка. Але ж це не ревнощі, боронь боже, повторив він собі в думках, дівчині це цікаво, й годі, і ніяких ревнощів тут і сліду немає.
— Зараз, зараз, — відповів Сашко. — Як ви знаєте, пацюки стали гігантами через те, що нажерлися опроміненого зерна. Адже їх самих ніхто не опромінював. Як же могло зерно так уплинути на пацюків? Згадуючи попередні міркування щодо того впливу, який має на рослину вода, опромінена ультрафіолетовим промінням, я намагаюся так пояснити собі механіку цієї події. Ми опромінили міліметровими хвилями й інфразвуком зерно. Воно акумулювало в собі енергію цього опромінення. Пацюки, з’ївши зерно, ввели собі в організм разом з ним і акумульовану енергію. А це в принципі те саме, що й безпосереднє опромінення нашим генератором. Наслідки ми побачили на власні очі: то були велетенські пацюки, на яких нам довелося полювати. Зате тепер ми знаємо, що енергія нашого мікрохвильного генератора з інфразвуком активно акумулюється в тому об’єкті, який ми опромінюємо.
— І ось вам, Сашко, висновки, які я можу зробити, — напівсерйозно зауважила Ганна. — Не їжте опромінених продуктів, бо це може бути рівнозначно тому, як би вас самих опромінили під генератором. Так, товаришу лектор?
— Не зовсім так, — засміявся Сашко. — Правильніше треба було б висловитися: не нажирайтеся, як пацюки, щойно опромінених продуктів. Бо можуть бути небажані наслідки.
Засміялася й Ганна. Її сміх лунав щиро, безпосередньо. Засміявся й Петро, але одразу мовив, певно вважаючи, що для цього вже давно настав час:
— Ми з вами, на мою думку, пережили якийсь своєрідний варіант фантастичного оповідання Уеллса “їжа богів”. Там один учений — здається, професор Бенсінгтон, — винайшов дивну речовину, гераклеофорбію. Поївши цієї речовини, всі живі істоти перетворювалися на гігантів, не тільки худоба, птахи, комахи, але й люди… На щастя, у нас це все кінчилося значно легше, ніж в Уеллса. І на цьому ми поставимо крапку, дорогий мій Сашко! Інаф, досить! І без того розмова забрала… — він поглянув на годинника, — близько години.
— Та невже? — здивувалася Ганна. — А я й не думала, що так довго! Певно, тому, що було дуже цікаво. — І вона подарувала Сашкові вдячний погляд своїх чорних очей.