Твори в п'яти томах. Том V
- Автор: Владко Володимир Миколайович
- Серия: Володимир Владко. Твори в п'яти томах #5
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: “Молодь”
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Твори в п'яти томах. Том V». Краткое содержание книги:
В цьому томі подано тільки вибрані оповідання. Всі вони друкуються з деякими змінами та виправленнями.
Саме про цей експеримент згадав Іван Петрович, але згадав тільки як про незначний дослід: він мріяв про інше, важливіше.
— Так, друзі мої, перспективи у нас грандіозні, — сказав він. — А найголовніша поки що — подача енергії на відстань без дротів. Це — величезне завдання науки й техніки, яке ще досі нікому не. щастило розв’язати. Чуєте, Богдане? Ви чого ж не слухаєте мене? Мовляв, розбалакався старий?
— Іване Петровичу, я дуже уважно слухаю, — промурмотів сконфужений Богдан, що й справді трохи замислився, поглядаючи на Люку. — Т-та який же ви старий, Іване Петровичу? В-ви молодший од нас усіх, слово честі, — спробував він пожартувати.
— Це тому, що ви думаєте, ніби я занадто захоплююсь? Е, я добре вас розумію! — не піддавався Антохін.
— Іване Петровичу, т-та що ви!..
— А от і не вірю! Не вірю — і все! Втім, я вам зараз поясню. Ви тільки уявіть собі, що від електростанції тягнуться дроти, по яких іде струм до споживачів. Скільки ми на це витрачаємо металу, дорогоцінної міді? Скільки коштує нам догляд, ремонт ліній? Усе це відійде в минуле, як тільки нам пощастить розв’язати нашу проблему!
Академік Антохін підняв руку й заговорив урочисто:
— А тепер уявіть собі електростанцію, над якою сягають угору високі щогли її антен. На тих антенах екрани, що скеровують потоки електроенергії, активної електроенергії, яку станція пересилає до споживачів — фабрик, заводів, радгоспів, колгоспів… ну, і до нас з вами, зрозуміло. Але — ніяких дротів, ніяких ліній звичайної передачі. У повітрі блискавично мчать потоки електроенергії, електричного струму високої напруги. Річки електрики линуть до приймачів, покірні нашому задумові, бо це ми їх надіслали в простір за допомогою наших міліметрових хвиль з інфразвуком. Ви ще не знаєте, як це зробити? У тому, друже мій, й притичина! Поки що ніхто цього не знає. Але я бачу вже, як ті річки електрики линуть до трансформаторів, змінюють напругу і течуть далі, живлять мотори, верстати, цілі заводи й фабрики. Хіба це не чудесна картина? Хіба не запалює така думка? По-новому побудовано господарство, немає втрат енергії, немає аварій. О друзі мої, це надзвичайна річ!
Він схвильовано потирав лоб рукою й поглядав на слухачів. Це була тепер його улюблена тема. Про неї він міг розповідати годинами, стежачи за роботою конструкторів, перевіряючи розрахунки й креслення.
У двері лабораторії постукали. Богдан неохоче підійшов до них, відчинив. Невисокий літній чоловік у капелюсі з гострими, аж пронизливими очима стояв на порозі. Богдан запитливо подивився на нього: цю людину він бачив уперше.
Чоловік вмить зняв капелюха, і на голові у нього блиснула широка рожева лисина. Незнайомець кашлянув у кулак і ввічливо сказав, метким поглядом охоплюючи всю лабораторію:
— Пробачте, якщо завадив. Я на хвилинку. Бачите, у мене, і не тільки в мене, є велике прохання до вас. Пробачте, я — головний бухгалтер тресту “Моребуд”. Почувши, що ви робите дуже важливі для мене… ні, для нас усіх дослідження, наважився потурбувати вас. — Він говорив плутано, а очі його сторожко блукали по лабораторії.
— Слухайте, товаришу, ми дуже зайняті, — не витримав Олд-Бой, придивляючись до нього: йому не сподобався цей чоловік.
Незнайомець улесливо вклонився й підніс пальця до голови.
— Бачите, лисинка в мене. Так от, пробачте, коли б ви трішечки опромінили її. Таке до вас у мене прохання, бо я ж, мабуть, перший і маю право…
Він погладив лисину, мовби щось розтираючи на ній.
— Трішечки опромінити. Я розумію, товариші, що маю взяти всі витрати на себе і охоче сплачу все, що треба… Навіть певний гонорар вам…
Олд-Бой грізно ступив уперед, у голосі його відчувалося роздратування:
— Богдане, — наказав він, — розтлумач, будь ласка, цій людині, що у нас немає часу.
Чоловік образився. Він одчайдушно замахав руками:
— Ви не маєте права! Я буду скаржитись!..
Богдана теж роздратував цей несподіваний візит. У них така серйозна, відповідальна робота, а цей бухгалтер з “Моребуду” вимагає опромінити його лисину. Богдан узяв бухгалтера за плечі і випровадив з лабораторії.
— Отак, — похмуро мовив він. Ах, коли б тільки Богдан та Олд-Бой знали, до чого зрештою приведе цей їхній вчинок!
— Що таке повітря в звичайних умовах? — розповідав тим часом Іван Петрович Антохін, який навіть не звернув уваги на непроханого відвідувача. — Один з кращих діелектриків. Ви ж знаєте, що найкращими діелектриками ми вважаємо такі, де між пластинками металу не слюда або щось інше, а повітря. І от, уявіть собі, ми робимо це саме повітря чудовим провідником! Як? Дуже просто: іонізуємо його. Наші міліметрові хвилі з інфразвуком іонізують повітря так само, як і ультрафіолетове проміння або рентгенівське, тільки значно дужче. Це ви прекрасно знаєте, адже через таку йонізацію в нашій лабораторії весь час пахне озоном. Та цього мало. Нам зовсім не цікаво йонізувати все повітря навкруги антени генератора, так, як це буває в генераторах, що вилучають звичне радіопроміння. Це нічого не дало б для розв’язання проблеми. Але… — Іван Петрович застережно підняв палець. — Але тепер ми можемо робити інакше: рефлектором відбивати проміння генератора у певному напрямі. Таким чином, дістаємо скерований жмут променів. Правда, треба добре поміркувати, як зробити такий жмут дуже вузеньким. Адже проміння, хоч і скероване взагалі, все-таки розходиться вбоки, як ото віяло. Так от, є така думка, поки що тільки теоретична, підкреслюю це! Перед рефлектором можна поставити щит з матеріалу, який зовсім не пропускає хвилі. В щиті ми зробимо щілину, прорізавши її перпендикулярно до рефлектора. Щілина зовсім маленька, завширшки один міліметр, а завдовжки, припустімо, три міліметри. Ось через який отвір ми будемо пропускати хвилі! В такому вузенькому жмуткові хвиль нам нічого боятися розсіювання проміння, уявляєте собі?