Твори в п'яти томах. Том V
- Автор: Владко Володимир Миколайович
- Серия: Володимир Владко. Твори в п'яти томах #5
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: “Молодь”
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Твори в п'яти томах. Том V». Краткое содержание книги:
В цьому томі подано тільки вибрані оповідання. Всі вони друкуються з деякими змінами та виправленнями.
Данило Якович з уболіванням поглянув на молодих дослідників. Вони сиділи схиливши голови. А Антохін безжально правив своєї:
— Звісно, дослід з волоссям Андрія Антоновича дуже цікавий… і несподіваний з наукового погляду. Але науковці винні в тому, що виникли умови, коли недосвідчена людина дістала змогу користуватися генератором і наробила лиха сторонній особі. Ви добре знаєте, про що я кажу…
Іван Петрович, мабуть, не хотів ображати старого Андрія Антоновича, який уже був не радий, що взявся опромінювати лисину Потаповича.
— Як бачите, — вів далі Антохін, — я кажу й про позитивний, і про негативний бік вашої праці, але ви наробили більше лиха. Ви працювали не так, як того вимагають інтереси нашої радянської науки! Так, так, я підкреслюю це!
Голос Івана Петровича став помітно врочистий.
— Де й коли молоді науковці мали такі можливості, які маєте ви для роботи з вашим генератором? Сором, Петре Микитовичу! Вам сказали: працюйте і допомагайте в той же час радгоспові. Вам дали все. Ви мали надзвичайно сприятливі умови для роботи. Але кожен дослідник повинен відповідати за свої вчинки. Це зрозуміло всім. Ви ж не виправдали наших сподівань. Мовчите? Нема чим виправдатися?
Пауза була дуже важка. Справді, виправдань не було…
— Так от, слухайте, що вирішило зробити керівництво інституту. Звичайно, поки що я висловлюю свою особисту думку, але гадаю, що керівництво погодиться зі мною.
В цьому не сумнівався ніхто, бо думка Івана Петровича була в інституті вирішальна. Що ж він скаже?
— Ми припиняємо досліди в радгоспі!
Отакої! Сашко здивовано глянув на Івана Петровича. Не менш вражені були й Богдан та Люка. Тільки Петро не підвів голови, мабуть, висновки Антохіна він знав з попередньої бесіди.
— Так, опромінення тварин у радгоспі ми припиняємо, — твердо повторив академік. — Тому й генератор перевеземо до міста. Він буде потрібен для дальших робіт в іншому напрямку. До міста поїдуть Петро Микитович і Богдан.
Олд-Бой сидів нерухомо, похиливши голову. Богдан розгублено відкрив рота. Що сказав Іван Петрович? Подальша робота в місті? І він заради цього поїде з Петром, після того, як Антохін сказав про негативні наслідки його роботи з генератором? Та ні, він, мабуть, недочув, неправильно зрозумів академіка. Але Іван Петрович вів далі:
— Новим дослідженням ми надаємо великої ваги. Керувати цією новою працею буду, з вашого дозволу, я сам. Сподіваюся, що Петро Микитович цього разу працюватиме за планом, не захоплюючись новими, хоч і вражаючими можливостями свого генератора. Принаймні в розмові зі мною він погодився на це. Петро Микитович виявив бажання, щоб йому допомагав товариш Богдан, хоч… ну, одне слово, я не заперечую.
“Хай він каже своє “хоч”, — гарячково думав Богдан, — аби не заперечував. Отже, мене не усунули від досліджень, я працюватиму далі, і навіть з Олд-Боєм. Працюватиму!” — радісно повторював він у думках.
— Товариші Люба та Сашко поки що лишаються в радгоспі, — сказав Іван Петрович, — кінчатимуть обробку наслідків попередніх досліджень. Особливу увагу звертатимуть на поведінку й подальшу долю курей та корів. Нам конче треба знати, як позначиться на організмі цих тварин велике збудження, що його викликало опромінення. Це має серйозне наукове значення. Оце й усе, що я хотів сказати.
Слухачі мовчали, зненацька захоплені несподіваними новинами, про які так щедро повідомив їх Іван Петрович. Люка запитливо поглядала на Петра: адже він знає те, чого навмисно не договорив академік, мав же він з ним бесіду віч-на-віч! Але Олд-Бой уперто не помічав її поглядів. Тоді Люка спитала:
— Якщо можна, скажіть, будь ласка, Іване Петровичу, в чому полягатимуть нові дослідження в місті?
Антохін хитнув головою:
— Про все довідаєтеся згодом. Спочатку, як я вам уже сказав, треба закінчити обробку матеріалів тут, у радгоспі.
Було зрозуміло, що далі питати не варто. Академік Антохін додав тільки:
— Даниле Яковичу, прошу вас забезпечити перевезення генератора з усім обладнанням до міста. Зробити це треба негайно. Петро Микитович і Богдан поїдуть зі мною в машині.