Твори в п'яти томах. Том V
- Автор: Владко Володимир Миколайович
- Серия: Володимир Владко. Твори в п'яти томах #5
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: “Молодь”
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Твори в п'яти томах. Том V». Краткое содержание книги:
В цьому томі подано тільки вибрані оповідання. Всі вони друкуються з деякими змінами та виправленнями.
— Що сталося, Петре Микитовичу?
— Богдан кудись поспішає з лабораторії і вимкнув генератор, щоб він даремно не працював. Цілком правильно, він же не читав моєї записки. І не знає, що нам потрібна праця генератора для телевізії.
— Але що ж трапилося? Чому він припинив опромінювання і кудись побіг?
— Цього я не знаю так само, як і ви. Проте зараз довідаємось. Ідіть, я наздожену вас, тільки ось вимкну телевізор, — сказав Петро.
Та тільки-но Ганна й Сашко вийшли, він підбіг до вікна. Хотів упевнитися, що… І таки побачив.
Ганна щось весело говорила Сашкові, кокетливо поглядаючи на нього, чарівно всміхалась. А цей віроломний товариш, з яким вони вже кілька років приятелювали, ніжно взяв її під руку, аж ніяк не чекаючи, поки з’явиться Петро. І Ганна, чорноока зрадниця Ганна, не приймала своєї руки. Навпаки, вона весело сміялася й навіть… навіть заглядала в очі Сашкові! Це було нестерпно, жахливо!
Найгірші передчуття Олд-Боя справджувалися. Він повернувся до телевізора, неспроможний терпіти далі таку зраду. Голова йому паморочилася, думки плуталися… Нарешті, він випростався, енергійно вимкнув телевізор і сказав, ні до кого не звертаючись:
— Іф ю вонт, пліз, якщо ви бажаєте, прошу! Фор мі іт із нот інтерестінг, мені це навіть не цікаво. Ол райт, гаразд!
І, випустивши цю зливу англійських висловів та додавши до них за звичкою переклад, Олд-Бой рішуче подався з клубу.
Він дійшов певних висновків щодо красуні Ганни і Сашка.
14. ЗМІНИ, ЯКИХ НІХТО НЕ ПЕРЕДБАЧАВ
Рудому Богданові не щастило, в цьому він аніскільки не сумнівався! Ну, скажіть: чому саме він опинився в лабораторії, коли задзвонив телефон? Або точніше, чому телефон задзвонив саме тоді, коли Богдан нарешті міг додатково опромінити себе й тим самим покласти край глузуванню з приводу його різноколірного обличчя? Суцільна загадка, відповіді на яку не міг дати ніхто. Збіг обставин, — відповість один. Випадок, звичайний випадок, — скаже другий. Певна річ, Богдан міг би й погодитися з тим чи іншим тлумаченням. Проте і першого разу, коли він опромінював своє обличчя, йому так само завадили звісткою про пацюків, з того й почалися недвозначні розмови про його різноколірність. Це теж був випадок? Пробачте, як казав скептик-студент, упав один раз із дзвіниці й не розбився — безумовно, випадок. Упав другий раз і не розбився — теж може бути випадок, хоч і дуже дивний. Але коли ти впав третій раз і не розбився, це вже не випадок. Це, пробачте, поєднання системи й досвіду.
Що й казати, Богдан мав великий досвід у тому, що він коротко характеризував двома словами: не таланить!
А втім, хай цими питаннями клопочуться спеціалісти-психологи чи якісь інші вчені. Це не наше діло. Ми ж краще стежитимемо за подіями, які дедалі ширше розгортаються навколо знаменитого генератора Олд-Боя. Скажемо просто: навіть оте, що перешкодило Богданові закінчити опромінення, в основі своїй мало зв’язок з генератором, як ми незабаром побачимо.
Щоправда, ми ще й досі не знаємо, що саме почув у телефонній трубці Богдан і чому він негайно вимкнув генератор, побіг геть з лабораторії. Щоб дізнатися про це, нам доведеться прислухатися до схвильованого голосу Богдана, який, зустрівши на радгоспному подвір’ї Сашка та Ганну, накинувся на них:
— Де ви б-блукаєте? Коли т-треба, т-так нікого й не знайдеш! Д-де Олд-Бой? Т-там дзвонять, дзвонять, шукають його, а в-він зник, н-наче корова язиком злизала!
— Стривай, що трапилося? Скажи нормально, — спробував заспокоїти його Сашко. Ганна зацікавлено дивилася на Богдана: справді, обличчя в нього і досі було двоколірне, хоч тепер це вже не так впадало в очі.
— Н-нічого не трапилося, якщо н-не брати до уваги того, що тільки-но до лабораторії дзвонив сам Іван Петрович Антохін!
— Антохін? Чого? — вкрай здивувався Сашко, але зразу ж прикусив собі язика: невже це з приводу отих неприємностей з опроміненням? Невже Данило Якович і справді поскаржився йому?
Проте Богдан, сказавши це, відразу покинув їх і побіг назустріч Петрові, який повільно йшов з клубу.
— Олд-Бой, Олд-Бой, с-слухай! Щойно дзвонив Антохін!
— Іван Петрович? — здивовано перепитав Петро. Ті ж здогади, що й у Сашка, одразу спали йому на думку.
— Т-так. Я розмовляв з ним з лабораторії. Я там опромінював… кхм… робив д-дослідження, а він подзвонив. Шукав тебе, але ніхто н-не міг сказати йому, д-де ти подівся.
Богдан чомусь ніяково потер собі ліву щоку. Ганна відвернулася, ховаючи посмішку.