Втомлені гори

Ніколи щоб не гасли, Під шум цикад І блиск твоїх очей. З тобою хочу буть І слухать голос неба З твоїх грудей І шепотіть: – Люблю! О, як мені Набридли транспаранти, І крики Помираючих в гаю. Я хочу пить любов З очей твоїх блакитних, А ти весь час: – Я хочу відпочить, А вже до нас Повзе по скронях старість, Коли ж, скажи, Ми будемо вже жить? О, як мені Набридли транспаранти, Щось на зразок: – "Дайош Отчізнє БАМ!" А завтра Ненажерливі куранти Вже новий план Напишуть дурням-нам. 15.1.1989 р. НА ХРЕЩАТИКУ У Чорнобилі біда, На Хрещатику – ура! Та кому ж кричить – ура! Ця доросла дітвора? 1.5.1989 р. БАТЬКІВ ЗАПОВІТ Мені завжди чомусь здавалось – То Бог зі мною гомонить, Коли гуде ночами поле, І вітер струнами бренить. Як підступає з поля казка – Зірки притомлені мовчать, Бо хочуть всі, немов підслухать, Про що ж ми будем розмовлять. І Місяць в полі, як найстарший, Поглянув десь з-за хмар на світ, І, ніби мій старенький батько, Всім побажав щасливих літ. Згадав про батька і заплакав: Життя було на волоску, А він іще про бджілок думав І посміхавсь до них в садку. Й весь час прохав мене: – Синочку! Мій час пройшов, а ти живи, Та про комах цих надзвичайних Прошу тебе, ти напиши. Комаха ця – свята від роду, І людям створена служить, Сам Бог її створив для того, Щоб вчились ми, як треба жить. Так, так! Я, друзі, не обмовивсь, Що тут багато говорить? І ще щоб нас вона навчила, Як треба край свій боронить. 23.6.1989 р. ЗАКОН І БЕЗЗАКОННЯ Для селян і для робочих – В них свої закони, хлопці. Жаль, що в цю статтю не входять Ті, хто ці закони творять. Бо щоб бідні люди знали, Що там твориться в Кремлі – То давно б його рознесли, Щоб не мучив він землі. 7.7.1989 р. ЛЕТЯТЬ ЖУРАВЛІ Летять журавлі над полями, Торкаючись крилами зір, Все ж зорі лишаються з нами – А птахи летять в бездну гір. Журливо на серці і млісно, І хочеться вслід закричать: Невже на Вкраїні вам тісно І простору мало співать? І білі журавки по зову Курликнули нам за Десну: – Ми летимо, щоб вам знову На крилах принести весну. 17.11.1978 р. МАТИ – МАЧУХА Хто, скажи, в любов твою повірить, І в люб’язний материнський світ, Як діток своїх ти обкрадала, Скільки я тебе вже знаю літ? І від них завжди ховала правду: Там не стань, а з тим не говори, І по тюрмах їх селила справно, Щоб жили, як їм накажеш ти. Та зате всіх інших ти любила І для них готовила обід, А своїх світ за очі гонила, Щоб вони забули про свій рід. Я ж від них парканів не мурую Й від чужих також не горожусь, Бо їх болі як свої я чую Й ними я гордився і горжусь. Бо їх вчу я Неньку захищати, А не всім служити, як верблюд За гнилі консерви й шоколади – Що із звалищ дурневі дадуть. А тому і вчу, щоб знали мову, Щоб своїх любили солов’їв, І щоб посміхались нам діброви, Так як Сонце в полі до гаїв. 2.9.1989 р. ПОСМІХАЙСЯ І РАДІЙ! Вийшов з дому, а назустріч Йде сусідонька сумна, Й так на мене жалюгідно Подивилася вона, Що не зміг пройти я мовчки І сказав сусідці тій: – Хочеш жить красиво й довго – Посміхайся і радій. – Як же можу я радіти, – Та мені відповіла,– Як у мене босі діти, А на дворіі вже зима? 24.6.1989 р. ТРУДОВИКИ Колись від старості вмирали, А зараз кажуть – від нудьги, Бо хлопці навіть не дивились, Кого вони у дім тягли. Їм би ще жити й плуг тягати, І це сьогодні знають – факт: В одного сифиліс від праці, В Петра від "трипера" – інфаркт. Видно, немало потрудились Ті славнозвісні бугаї, Які на всіх підряд стрибали, Коли шепталися гаї. Видно, немало ті "трудились" І повторяли знов і знов,