Міцний кулак туарегів
- Автор: Вавра Ярослав Раймунд
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Ганна Пашко
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Міцний кулак туарегів». Краткое содержание книги:
Історія про Бен Манзура, жорстокого шейха[1] уаргельської Шаанби, який підступно позбавив життя славетного царя ахаггарських туарегів, і про швидку помсту за той злочин належить до найтиповіших воєнних історій Сахари дев'ятнадцятого століття. Події, про які я вам розповідатиму, мають історичну основу. Коли тридцять сьомого року я відвідав Уарглу й дивовижну мзабську республіку «Семи святих міст», старі шейхи розповіли мені про ці події багато цікавого. Про дещо, на мою думку варте вашої увага, я розповідаю в цій книжці, перевіривши наперед оповідки шейхів у генерала Домаза, який теж не забув про похід ахаггарців на Уарглу. Та й давні літописи хариджитів[2], з якими я ознайомився під час моєї третьої подорожі 1947 року, відкрили мені чимало таємниць сивої давнини.
Отже, я розповім вам про Сахару і її мешканців — моїх друзів на далекому спекотливому півдні. Хто з вас читатиме про цю безмежну пустелю, про те, яка вона є, той пересвідчиться, що Сахара — аж надто цікава, без будь-яких вигадок цікава і в далекому минулому, і нині.
Я. Р. В.
Карембу протягом усієї цієї розмови стояв позаду своїх приятелів і плакав. Коли обидва товариші обернулися до нього, щоб щирим потиском руки втішити хлопчину, Карембу мовив до Гасана досить голосно:
— Дякую тобі, Гасанку. Я хотів упевнитися, що ви обидва любите мене. Проте Карембу — син Аль-Ассу, який гордо носив залізного списа, так само, як батьки цих сіді! Дякую вам обом, але не вимагайте від мене, щоб я зловживав ласкавою гостинністю друзів мого «дядечка» марабута. Я нікого не забрудню щойно знятим нашийником!
Сказавши так, він, наче природжений король, обернувся і попрямував до тих, хто юрмився навколо міааду.
Молоді туареги страшенно обурились. Ті, що розуміли арабську мову, перекладали своїм товаришам зухвалі слова юного вільновідпущеника, які він наважився кинути у вічі всім присутнім.
Коли б усе це відбувалося не так близько від султаншиного намету, то, напевно, скоїлося б лихо! Набула правильно розміркував, що така зухвала гординя коштувала б Карембу життя. Меткий і спритний, Гасан, обмінявшись із Бабулою красномовним поглядом, над силу проказав:
— Послухайте мене, наймолодшого з п'яти синів шановного купця Абу-ль-Гасана: нам важко зрозуміти ваші суворі звичаї. Кожна людина в чужій країні може легко допуститися сотні помилок, хай вона буде навіть найревніший мусульманин. Лаіллах!
— Гуа! — мусили відповісти туареги, та ще й при тому доторкнутися до чола, вуст і грудей.
— І коли б хто з вас прийшов до Тріполі-ель-Акса, то йому було б так само важко скласти іспит щодо звичаїв наших моряків…
Що тут скоїлося! Ті, що зрозуміли Гасанові слова, гукнули до інших своєю мовою, і всі закидали хлопців запитаннями:
— То ви бачили море? Море… Яке воно?.. Там і справді стільки води, що вона сягає аж над голову тому, хто стоїть на морському дні?.. А звідки там береться стільки води?.. Мабуть, у вас дощ іде й удень і вночі — без упину?.. Кажуть, ніби там води більше, ніж у Нігері під Тімбукту?!
Наївні запитання ринули зливою, аж поки хтось із гурту, що стояв трохи далі, дослухавшись до розмови, гримнув на туарегів.
Тільки тоді хлопці схаменулися. Більше того! Одягнений у білосніжні шати Тіссі поквапливо спитав у Ташші дозволу і, перш ніж гості оком змигнули, притяг із гурту збентеженого Карембу й весело оголосив:
— Наші благородні сестри до самої смерті не простили б нам, коли б хтось розповідав про море, про кораблі та про моряків за їхньої відсутності! Отже, добрий син Аль-Ассу розповість нам про все це сьогодні ввечері на агелі. А щоб ми не лишилися перед нашими гостями в боргу, пропоную вирушити полювати на лисицю, яку вчора пастухи сполошили біля Чорного нагір'я.
— Гуа! — увітали всі слова члена шановної мерабетинської родини. — До вечірньої молитви ми можемо мати чудову здобич!
Непорозумінь як і не було.
Слуги-імргади, що мовчки стояли осторонь, швидко підхопилися й, вислухавши накази своїх господарів, заходилися сідлати мегерів і лаштуватися до ловів.
Десь за чверть години молоді туареги уже дісталися до вузенької стежки й напрочуд спритно почали сходити схилом угору. На плоскогір'ї стояли трирічні мегери з легкими мисливськими сідлами.
Слуги принесли рушниці.
Ташша особисто пояснив гостям, як підкорити гарячого туарезького бігуна.
Туарезький мегер, або мегері, — найблагородніший вид одногорбого сахарського верблюда. Туарезький мегер граціозний, мов страус. Вуха в нього такі маленькі, наче у газелі. Але найбільше вражають його очі. Вони опуклі, чорні та блискучі, мов очі гордовитого і могутнього молодого оленя. Варто тільки, щоб мегер глянув на тебе, і ти вже розумієш, що будеш ставитися до нього, як до людини, що кликатимеш його на ім'я, що ти повинен, так би мовити, «потиснути йому руку» як товаришеві, бо не він тобі, а ти йому довіряєш. Мегер ніколи не вищиряє зуби, як це роблять інші верблюди. Мегер не кричить: почути його голос — справжнісінька дивина. Мегер слухає тільки свого господаря. Ніяка небезпека, ніякі спонукання не примусять тварину виявити вголос страх, хвилювання або невдоволення.
У мегера дуже маленький горб, надзвичайно довгі ноги: від копит і до колін тендітні й стрункі, наче ноги газелі; а від колін — міцні, немов сталеві пружини. Груди мегера — це груди спортсмена. Мегерові копита такі ж, як копита степових антилоп: на ніжних подушечках, що допомагають благородній тварині в швидкому бігу і в легкій, хиткій ході, — тому здається, ніби мегер ледве торкається землі.
— Між мегером і звичайним верховим верблюдом — велетенська різниця, — повчав Тіссі Гасана, Карембу і Набуду.
Хлопці задоволено гладили мегера. Шерсть у тварини була така світла, що в сонячному сяйві здавалося, ніби вона виткана з морської піни.