Міцний кулак туарегів
- Автор: Вавра Ярослав Раймунд
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Ганна Пашко
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Міцний кулак туарегів». Краткое содержание книги:
Історія про Бен Манзура, жорстокого шейха[1] уаргельської Шаанби, який підступно позбавив життя славетного царя ахаггарських туарегів, і про швидку помсту за той злочин належить до найтиповіших воєнних історій Сахари дев'ятнадцятого століття. Події, про які я вам розповідатиму, мають історичну основу. Коли тридцять сьомого року я відвідав Уарглу й дивовижну мзабську республіку «Семи святих міст», старі шейхи розповіли мені про ці події багато цікавого. Про дещо, на мою думку варте вашої увага, я розповідаю в цій книжці, перевіривши наперед оповідки шейхів у генерала Домаза, який теж не забув про похід ахаггарців на Уарглу. Та й давні літописи хариджитів[2], з якими я ознайомився під час моєї третьої подорожі 1947 року, відкрили мені чимало таємниць сивої давнини.
Отже, я розповім вам про Сахару і її мешканців — моїх друзів на далекому спекотливому півдні. Хто з вас читатиме про цю безмежну пустелю, про те, яка вона є, той пересвідчиться, що Сахара — аж надто цікава, без будь-яких вигадок цікава і в далекому минулому, і нині.
Я. Р. В.
— Якщо під час швидкого клусу ви раптом утратите рівновагу й вам доведеться падати через голову мегера, то треба згорнутися клубочком і скотитися в пісок. — Тіссі наказав своєму молодому імргадові скочити в сідло й беркицьнути через голову верблюда. — Якщо ж ви падатимете назад, — вів далі Тіссі, — то треба, перекидаючись через спину, упасти на випростані руки і зробити стойку. Інакше скрутите собі в'язи.
І Тіссі сам показав, як робиться такий стрибок.
Набула аж причмокнув язиком від задоволення. Карембу теж був у захваті. Тільки Гасан, який під час безконечного подорожування більш-менш навчився їздити верхи на верблюді, вважав, що цього йому вистачить на всеньке життя. Він і чути не хотів про те, щоб опанувати ще й мистецтвом акробатики туарезьких наїзників.
— Скрутити собі в'язи або поламати хребет! Чи не надто це дорого за якусь там лисицю?
І Гасан посміхнувся так кисло, що туарезькі принци, які оточували його, наче султана, котрий допіру посів трон, раптом щиро й нестримно зареготали, мов бешкетливі хлопчаки.
— Поїдемо повагом, аби ви трохи звикли до нових сідел, — приязно усміхаючись, підбадьорив Гасана Ташша. — Ти сказав: за якусь там лисицю! А чи ти взагалі бачив коли-небудь справжнього дикого арголега?
— Арголега? Що це таке?
— Наша степова лисиця! Пустельна лисичка! Колись давно, перш ніж у пустелі з'явилися рушниці, любий Абу-ль-Гасанів сину, мисливець не так просто міг похвалитися біля таборового вогнища хутром упольованого лиса, — повчав хлопця освічений Тіссі. — Племена в ті часи дуже раділи, коли їхній шейх успадковував два лисячі хвости, які належало носити ватагові імазигенів. Про це розповідають стародавні літописи та пісні наших предків. У одній такій пісні принцеси співають про ватага могутнього племені воїнів гарамантів, який протягом дев'яти років разом з усіма ловцями племені не міг здобути на своїх розлогих пасовиськах жодного хвоста арголега. І тому ті дев'ять років він не міг прийти до свого старшого брата — царя, що з нільської рівнини панував над велетенською єгипетською державою. Адже єгипетський фараон в урочисту хвилину теж надівав шати, неодмінним атрибутом яких була корона, оздоблена двома хвостами цього найпрудкішого звіра нашої Африки!
Вчений поет, який склав цю пісню, розповідає далі, що після смерті гарамантського ватага Тегена, на території гарамантів владарювали понад триста сімдесят п'ять амгарів і що ця легенда зберігається в країні щонайменше двадцять століть. Поет розповідає також і про надзвичайну посуху, бо тільки посуха, що багато років поспіль випалює землю, виганяючи із степу всяке життя, може вигнати і того лукавого лиса, який завжди тримається ближче до куріпок і пустельних жайворонків!
Їдучи поволеньки, Тіссі пояснює гостям, що осінь, яка оце настає, — найслушніша пора в степу для таких рідкісних ловів.
— Після першої-ліпшої зливи розвиваються засохлі трави і земля, яка все літо була мертва і яку посуха поділила на дивовижні правильні восьмикутники — ви їх, певне, бачили, коли їхали степом, — зеленіє буйним килимом трав. Наше гаряче сонце вдихає в незліченні квітки запаморочливий аромат. Від того молоко наших верблюдичок стає запашне. Кожному, хто тільки покуштує його, воно дасть наснагу до пісень, до нового бою проти ворога!
— Так, це найщасливіша пора вільних кочових племен нашої волелюбної країни! — гордовито всміхаючись, впав у розмову Ташша. — Хто не квапиться до бою, до далеких едше[58] чи на службу до свого караванного купецького братства, той вихором мчить на лови в недозірний степ.
Крапчасті табунці гірських куріпок, степові жайворонки, дикі зелені канарки і попелясто-сині гірські голуби з високих відкритих нагір'їв Атакор-н-Ахаггару, де віють крижані вітри, а ранками інколи випадає сніг, перелітають сюди, нижче, де ще два місяці триватиме друга квітуча весна й де можна знайти вдосталь їжі. Тут із нір вилазять лисиці, щоб наловити птахів після довгого літнього посту. Адже влітку вони перебувалися тільки сараною.
— Справжній арголег щодо їжі такий же невибагливий, як і туареги. Цілий тиждень він може жити, з'ївши одного жайворонка. От і уявіть собі — скільком лисицям вистачить зграйки куріпок, що випасались улітку на гірських луках!
Раптом усі замовкли.
Даремно гості запитували поглядами, що сталося. Провідники заніміли й, примруживши очі, пильно вдивлялися у неосяжний зелений простір поміж двома ланцюгами чорних скель, що простягайся аж за сліпучий, перлинно-мінливий обрій.
58
Едше — виправи, наїзди.