Міцний кулак туарегів
- Автор: Вавра Ярослав Раймунд
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Ганна Пашко
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Міцний кулак туарегів». Краткое содержание книги:
Історія про Бен Манзура, жорстокого шейха[1] уаргельської Шаанби, який підступно позбавив життя славетного царя ахаггарських туарегів, і про швидку помсту за той злочин належить до найтиповіших воєнних історій Сахари дев'ятнадцятого століття. Події, про які я вам розповідатиму, мають історичну основу. Коли тридцять сьомого року я відвідав Уарглу й дивовижну мзабську республіку «Семи святих міст», старі шейхи розповіли мені про ці події багато цікавого. Про дещо, на мою думку варте вашої увага, я розповідаю в цій книжці, перевіривши наперед оповідки шейхів у генерала Домаза, який теж не забув про похід ахаггарців на Уарглу. Та й давні літописи хариджитів[2], з якими я ознайомився під час моєї третьої подорожі 1947 року, відкрили мені чимало таємниць сивої давнини.
Отже, я розповім вам про Сахару і її мешканців — моїх друзів на далекому спекотливому півдні. Хто з вас читатиме про цю безмежну пустелю, про те, яка вона є, той пересвідчиться, що Сахара — аж надто цікава, без будь-яких вигадок цікава і в далекому минулому, і нині.
Я. Р. В.
Яке мальовниче видовище!.. А ген-ген у далині, затопленій сонячним світлом і вже оповитій перлистою млою полудневої спеки, шалено чвалував ще один, не менш численний загін дівчат-ловців.
Поміж першим і другим загонами бігло стадо антилоп.
Постріли сполохали антилоп і змусили відхилитися від попереднього напрямку. Стадо блискавично розвернулося і… Кілька найшвидших мегерів заступили їм останню путь до втечі! Чулися постріли; п'ять, десять приглушених відстанню пострілів… Хорти кидалися то на ту, то на іншу тварину, що, поранена, потроху притишувала несамовитий біг.
— Марау-дессін! — голосно вигукнув Ташша й вискочив із своєї криївки.
— Марау-диен! — розчаровано відповів Тіссі, нібито заперечуючи Ташшові: — Не дванадцять! Присягаюся, що вони поклали тільки одинадцять!
Коли б важкі темні запинала не затуляли так щільно обличчя молодих туарегів, то можна було б побачити, як ті обличчя видовжилися від розчарування.
— Вони показали нам, що й до чого! — щиро признався Тіссі.
— Хто ж міг сподіватися, що тут буде стільки тамелалт?
— Та ми, зрештою, виїхали полювати на лиса, — заспокійливо сказав Гасан.
— Гм! А ти думаєш, що лис іще вилізе з нори, коли наші благородні сестри здійняли тут таку несамовиту стрілянину?
— Що ж сталося з тим лисом, у якого ти стріляв? — запитав Гасан.
— Ладен випити джбан блекоти, коли я не поцілив його!
— Поцілив, він ще й хвостом майнув, — підтакнув Тіссі.
— А тепер той лис здохне там, долі, і хіба що нагодує мурах.
— Шкода! — зажурився Гасан.
— Сором, — щиро визнав Ташша. — Дівчата глузуватимуть з нас, коли ми повернемося ні з чим.
— Будуть співати: Ташша гав ловив та витрішки продавав!
— Годі-бо, Аксене! Треба було сподіватися, що наші зловредні дівчата, тільки-но ми подалися в степ, одразу ж виїхали слідом за нами, прихопивши з собою хортів. Хто їх повідомив про таке велике стадо антилоп? А де були наші слуги?
— Але ж ти не міг виїхати з нашими гостями полювати на газель! Хіба не так? Наші любі сестри збагнули все тієї ж миті, коли побачили, як ми підсаджували шановних гостей до сідел на мегерів!
— Не годиться тобі, Алахмоче, говорити про гостей без належної поваги. За це ти сьогодні не будеш присутній на агелі!
Алахмоч знітився. Хлопці зрозуміли, як усім лицарям кортить почути про море та про кораблі.
Раптом Гасан ляснув себе по засмаглому чолі:
— Я радий був би, сіді, відшкодувати вам збитки, але…
— Що таке? Кажи! Проте, зрозуміло, ти не повинен відшкодовувати…
— Я весь час думаю про того пораненого лиса, й жаль мене бере, що він може дістатися мурашві…
— То що ж ти надумав?
— А чи не можна його… викурити? — спитав Гасан (звідки тільки взялася в нього ця ловецька спритність?)
— Викурити! Гай-гай, братця! — захоплено скрикнув Тіссі. — І як тільки нам це не спало на думку? — він докірливо похитав головою.
— Хай повернуться слуги, — сказав Ташша, але цього разу не досить щиро. Йому було прикро, що його, справжнього ватажка, перевершив гість найнедосвідченіший з усієї трійці, перед якою він хотів похвалитися ловами.
— А коли ж вони повернуться? — гаряче допитувався Гасан, бо, зрозуміло, радів своїй влучній думці.
— Мабуть, десь за годину, — відповів Тіссі з помітною зловтіхою.
— А чи лис не здохне до того часу? — не вгамовувався Гасан.
— Візьмемося до роботи самі, — рішуче проказав Ташша й посвистом покликав тих слуг, що разом з мегерами ховалися в затінку.
За п'ять хвилин слуги вже стояли поряд, а ще за мить стрільці всю галявин^ тримали на прицілі. За наказом Ташші запалили сухі галузки, поклали їх на траву та на вогкий дерен, щоб на вітрі все те розгорілося й дим шугонув до середини галявини.
Але буйна трава не давала вогненній смузі посуватися так швидко, як того бажали збуджені мисливці. Аж тут, гнані дивовижним інстинктом дикого звіра, з чотирьох чи з п'яти ніким досі не помічених нір одночасно вискочили лиси… За найбільшою, майже білошерстою лисицею викотилося на галявину четверо переляканих верескливих маленьких лисенят.
1 тут сталося щось неімовірне. Хлопців двадцять кинулися наздогоняти маленьких лисенят. Але зненацька самиця зупинилась і, вишкіривши сліпучо-білі зуби, вчепилася в запинало першого нападника.
Її одразу схопили три пари дужих рук. Хлопці взяли лисицю живцем. Впіймали і чотирьох малят. Ще двох лисиць забили імргади. Однією з упольованих була лисиця, яку підстрелив Ташша.