Міцний кулак туарегів
- Автор: Вавра Ярослав Раймунд
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Ганна Пашко
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Міцний кулак туарегів». Краткое содержание книги:
Історія про Бен Манзура, жорстокого шейха[1] уаргельської Шаанби, який підступно позбавив життя славетного царя ахаггарських туарегів, і про швидку помсту за той злочин належить до найтиповіших воєнних історій Сахари дев'ятнадцятого століття. Події, про які я вам розповідатиму, мають історичну основу. Коли тридцять сьомого року я відвідав Уарглу й дивовижну мзабську республіку «Семи святих міст», старі шейхи розповіли мені про ці події багато цікавого. Про дещо, на мою думку варте вашої увага, я розповідаю в цій книжці, перевіривши наперед оповідки шейхів у генерала Домаза, який теж не забув про похід ахаггарців на Уарглу. Та й давні літописи хариджитів[2], з якими я ознайомився під час моєї третьої подорожі 1947 року, відкрили мені чимало таємниць сивої давнини.
Отже, я розповім вам про Сахару і її мешканців — моїх друзів на далекому спекотливому півдні. Хто з вас читатиме про цю безмежну пустелю, про те, яка вона є, той пересвідчиться, що Сахара — аж надто цікава, без будь-яких вигадок цікава і в далекому минулому, і нині.
Я. Р. В.
— Гм… — видно, посилання на марабута вплинуло на молодого туарега: — А що імаїрген Абу-Захаріаша?
— Який імаїрген? Як я знаю, Абу-Захаріаш не має ніякого імаїргена!
— Я кажу про його дружину!
— Он воно що! То дружина вашою мовою — імаїрген? Абу-Захаріаш удівець.
По цих словах туарег обернувся до свого почту:
— Ти вченіший за мене, Тіссі, бо ти мерабетинець і колись будеш марабутом! У кого ми повинні з'ясувати, чи може цей раб стояти поряд з нами, не зашкодивши нашій честі?
Тіссі, довгань років шістнадцяти, у білосніжному бурнусі, відповів без вагання:
— Навіть беручи до уваги застереження книги гостей, гадаю, що це неможливо. Адже написано: раб є річ!
Бабула спохмурнів і якусь мить стояв мовчки, а тоді проказав виразно й рішуче:
— Якщо релігія каже, що всі люди рівні, бо не існує закону божого спеціально для вельможного панства, не існує закону божого спеціально для простого люду, то, значить, не існує закону божого спеціально для раба. Чому ж ви називаєте декого рабами й зневажаєте цих людей? Коли ж хто і поневолив іншого, аби нажитися з його праці, й гребує поневоленим, аби виправдати свій злочин, то чому йому не спаде на думку гребувати і плодами праці свого поневоленого? Він керується законами, які сам собі вигадав, бо вони йому вигідні!
І, не чекаючи відповіді, високо звівши голову, Бабула попрямував до намету Абу-Захаріаша, де, схрестивши ноги, сидів убитий горем Карембу.
Захаріаш одразу збагнув, що щось скоїлося, й тому Бабулі довелося повторити слова, які він кинув у обличчя молодим туарезьким паничам.
Марабут похитав головою. Потім підвівся і схвильовано мовив:
— Карембу, мій хлопчику, підійди до мене! Прикро, що Бабула так просто указав дорогу мені, старому. Насправді ж ти ніколи не був у мене рабом, і я, мабуть, ніколи не зловживав своїм правом. Тільки те, що турки заборонили мені мати власних учнів і що я з твоєю допомогою обходив цей закон, затримувало тебе в неволі. Відтепер ти вільний! Бабуло, перепиляй мерщій нашийник своєму другові!
Гасан, який саме зажурено зайшов до намету й став свідком цієї розмови, зворушено сказав:
— Гадаю, що я побачив світло на цій похмурій землі…
Незабаром у намет до прибулих прийшла дівчина років п'ятнадцяти у супроводі молодих туарезьких імошаргів. У неї було біле незапнене обличчя, сині, мов криниці, очі та дві довгі біляві коси, перев'язані рожевими стрічками. Проста широка сукня гарно облягала стрункий стан.
Хлопець, який привів цю вродливу білявочку, злегка вклонився:
— Ми допіру довідалися, що благородна сестра, яка має титул правительки, може взяти під свою опіку раба.
Бабула тільки тепер зрозумів, яке сум'яття викликав він своїми словами.
— Марабут Захаріаш усе вже розв'язав! — показав Бабула перепиляний нашийник.
Ташша посміхнувся:
— Отже, вільновідпущеникові буде трохи легше.
Бабула насупився й уже хотів гостро відповісти, але в цей час білявочка вклонилася і подала тоненьку, оздоблену тільки одним вузеньким браслетом руку спершу ошелешеному Гасанові, потім Бабулі.
— Я — імаїрген Тін-Дідуан. Вітаю вас. Сподіваюся, ви добре подорожували? — мовила вона лагідно.
Гасан з Бабулою ще зроду не бачили такої сміливої дівчини. Вона не тільки не закривала обличчя запиналом, хоч тисячолітній закон велить це робити всім правовірним мусульманкам, але й сама звернулася до хлопців з невимушеністю та гідністю. Хлопців вразили її біляві коси та сині очі.
Гасан, що опам'ятався перший, відрекомендувався та представив Бабулу, якого тепер звали Ташша, бо це було його справжнє берберське ім'я. А потім, усе ще вкрай збентежений, відповів, що подорож була справді дуже цікава.
— По вечірній молитві запрошую вас, любі гості, на агел[57], — усміхаючись мовила Тін-Дідуан. І, начебто згадавши щось, додала: — Сподіваюся, ти приведеш своїх друзів, чи не так, сіді?
По тому дівчина пустотливо всміхнулась, швидко вклонилася й одійшла до своїх приятелів.
— Ти розумно вчинила, благородна Тін-Дідуан! — голосно сказав Ташша, наче дякуючи за дотепність і тактовність, з якою дівчина запропонувала вільновідпущеникові своє заступництво.
— Наші вільні гості мають тепер право привести на агел своїх друзів. То хто ж із вас приведе звільненого сина рабині? — поважно запитав Тіссі.
— Я запрошую його! — сказав Набула, ледве стримуючи гнів.
— Зрозуміло, що я також сердечно запрошую його! — вигукнув Гасан.
57
Агел — місце, де туарезька молодь розважається навколо вогнища у святкові дні.