Дівчина, яку ти покинув
- Автор: Мойес Джоджо
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-1955-7 (fb2)
- Переводчик: Дар’я Петрушенко
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Дівчина, яку ти покинув». Краткое содержание книги:
— Я не знаю її номера. Але знаю, де вона працює.
Пол чекає.
— Це ресторан, хвилин за десять ходи звідси. У напрямку Блекфраєрз.
Дванадцята ночі. Пол дивиться на годинник. Він утомився, а завтра вранці о пів на восьму треба забрати сина. Але ж не можна глупої ночі відпустити п’яну жінку, яка добру годину лише намагалася вгамувати сльози, блукати вуличками південного берега.
— Я піду з вами, — каже він.
Він перехоплює її застережливий погляд і бачить, що вона явно збирається відмовитися. Ґреґ торкається її руки.
— Усе гаразд, любонько. Він колишній коп.
Пол відчуває на собі оцінювальний погляд. У жінки під оком розпливлася туш, і він бореться з бажанням витерти її.
— Я готовий поручитися за його добру вдачу. Він генетично запрограмований рятувати людей. Такий собі сенбернар, тільки в людській подобі.
— Еге. Красно дякую, Ґреґу.
Дівчина натягує жакет.
— Якщо вам справді не важко, це було б дуже мило з вашого боку.
— Я зателефоную тобі завтра, Поле. І щасти вам, міс Лів. Сподіваюся, все владнається.
Ґреґ чекає, доки вони підуть, а тоді зачиняє й замикає двері закладу.
Звук їхніх швидких кроків лунає порожніми кам’янистими вулицями, відбиваючись від стін мовчазних будівель навколо. Почало дощити, і Пол глибоко засовує руки до кишень, втягнувши шию в комір. Вони проминають двох молодиків у толстовках, і він відчуває, як жінка тулиться ближче до нього.
— Ви заблокували ваші картки? — питає він.
— О, ні, — вона ледь не зомліває від свіжого повітря. У неї пригнічений вигляд, і час від часу вона спотикається на ходу. Пол готовий простягти їй руку, та не впевнений, що жінка за неї візьметься. — Про це я не подумала.
— Пам’ятаєте, які у вас картки?
— Одна «Мастеркард» і одна «Баркліз».
— Стривайте. Я знаю декого, хто може допомогти. — Він набирає номер. — Шеррі?.. Вітаю. Це Маккаферті… Так, чудово, дякую. Усе гаразд. А в тебе? — Він чекає. — Слухай — чи не зробиш мені ласку? Не скинеш номери, куди телефонувати щодо викрадених банківських карток? «Мастеркард» і «Баркліз». У подруги щойно поцупили сумочку… Так. Дякую, Шеррі. Передавай вітання хлопцям від мене. О так, невдовзі побачимось.
Він набирає надісланий номер і передає їй слухавку.
— Копи, — пояснює він. — Світ тісний.
А тоді мовчки йде поряд, доки вона пояснює оператору свою ситуацію.
— Дякую, — каже вона, повертаючи йому слухавку.
— Жодних проблем.
— Я б усе одно здивувалась, якби їм вдалося щось із них зняти, — сумно всміхається Лів.
Вони вже біля ресторану іспанської кухні. Вікна не світяться, усе замкнено. Він, згинаючись, проходить у двері, а вона вдивляється крізь вікно, ніби намагаючись упіймати хоч якусь віддалену ознаку життя.
Пол дивиться на годинник.
— Зараз чверть по дванадцятій. Вони, мабуть, уже зачинилися на сьогодні.
Лів стоїть і кусає губи. А тоді відвертається від нього.
— Напевне, вона в мене. Будь ласка, чи не можу я ще раз скористатися вашим телефоном?
Він віддає їй телефон, і вона тримає його у світлі натрієвих ламп, аби краще бачити екран. Він дивиться, як Лів натискає кнопки й відвертається, машинально розчісуючи пальцями волосся. Дівчина озирається через плече, швидко й невпевнено усміхається йому, і відвертається знову. Набирає другий номер, потім третій.
— Є ще хто-небудь, кому ви можете зателефонувати?
— Мій тато. Я щойно набирала його, але там теж ніхто не відповідає. Хоча, найімовірніше, він спить. А коли він спить, то й з гармати не розбудиш, — вона виглядає цілковито розгубленою.
— Послухайте… чому б мені не забронювати вам номер у готелі? Можете розрахуватися зі мною, коли заново отримаєте картки.
Лів завмирає на місці, закусивши губу. Дві сотні фунтів. Він пам’ятає, з яким відчаєм вона промовила ці слова. Вона явно не з тих, хто може дозволити собі номер у готелі в центрі Лондона.
Дощ підсилюється, і вода струмками дзюрчить по ринвах, плескаючи їм на ноги. Майже не встигнувши подумати, Пол каже їй:
— Знаєте що? Вже дуже пізно. Я живу хвилинах у двадцяти звідси. Може, заночуєте в мене і тоді вже обміркуєте все та приймете рішення? Якщо хочете, ми можемо все обговорити на місці.
Вона повертає йому телефон. Він бачить, як у ній відбувається коротка внутрішня боротьба. А тоді вона дещо насторожено посміхається і робить крок до нього.
— Дякую вам. І пробачте. Я… я справді не хотіла зіпсувати вечір ще кому-небудь.
Що більше вони наближаються до його квартири, то тихішою стає Лів. Він здогадується, що дівчина тверезіє і в глибині душі питає себе, на що вона щойно погодилася. Він думає, чи не чекає на неї десь подружка. Дівчина гарна, але в такий спосіб, щоб не привертати чоловічої уваги: без макіяжу, волосся зібране у хвіст. Чи це так у лесбіянок прийнято? Її шкіра в надто доброму стані як для людини, що постійно прикладається до чарки. А стрункі підтягнуті ноги й широкий крок явно свідчать про регулярні фізичні вправи. Та зараз вона йде поряд, схрестивши руки на грудях, ніби захищаючись.