Дівчина, яку ти покинув
- Автор: Мойес Джоджо
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-1955-7 (fb2)
- Переводчик: Дар’я Петрушенко
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Дівчина, яку ти покинув». Краткое содержание книги:
— Після… Того-Кого-Не-Можна-Згадувати… було щось серйозне?
— Ні.
Мо бере з краю тарілки шматочок сиру.
— А безрозсудні оргії?
— Жодної.
Мо скидає голову.
— Так-таки жодної? І давно вже?
— Чотири роки, — бурмоче Лів.
Вона бреше. Була одна пригода три роки тому, після того як друзі (звичайно ж, із найкращих міркувань) наполягли, що вона має «рухатися далі». Наче Девід був якоюсь перепоною в неї на шляху. Аби зважитися на це, вона напилася майже до забуття, а потім ридала величезними огидними сльозами від почуттів горя, провини й відрази до самої себе. Той чоловік — вона навіть не могла пригадати його імені — ледь не зітхнув з полегшенням, коли вона сказала, що йде. Навіть тепер, згадуючи той випадок, вона відчуває холодний сором.
— За чотири роки — геть нічого? А тобі… скільки? Тридцять? Це щось на кшталт ритуального самоспалення? Що ж ти робиш, Вортінг? Бережеш себе для потойбічного життя з містером Покійником?
— Я Голстон. Лів Голстон. І… я просто… не зустріла нікого, з ким хотіла би… — Лів вирішує змінити напрямок розмови. — Гаразд, а як щодо тебе? Є який-небудь гарненький емо з суїцидальними схильностями? — захищаючись, вона автоматично переходить на в’їдливий тон.
Мо тягнеться до цигарок і одразу ж відсмикує руку.
— У мене все гаразд.
Лів чекає.
— У мене домовленість.
— Домовленість?
— З Раніком, сомельє. Раз на пару тижнів ми зустрічаємося для технічно повноцінного, але цілком бездушного сексу. Коли ми починали, він був зовсім ніякий, але тепер потроху набуває вправності, — Мо ковтає ще один шматочок сиру. — Та все одно він дивиться забагато порно. Таке завжди помічаєш.
— Жодних серйозних стосунків?
— Мої батьки припинили розмови про онуків десь на межі століть.
— О Боже. Ти нагадала мені: я обіцяла зателефонувати таткові.
Раптом у Лів виникає ідея. Вона встає й тягнеться до сумочки.
— Гей, що скажеш, якщо я зганяю до магазину й візьму пляшечку вина?
«Це буде чудово, — каже вона собі. — Потеревенимо про батьків і людей, яких я не пам’ятаю, і про коледж, і про роботи Мо, а я відволікатиму її від теми сексу, і, перш ніж я встигну озирнутися, настане завтра, і я знов почуватимусь удома як завжди, і до наступних роковин буде ще цілий рік».
Мо відсуває стілець.
— Я пас, — каже вона, вишкрябуючи тарілку. — Я маю перевдягтись — і знов у бій.
— У бій?
— Працювати.
Лів уже взялася за гаманець.
— Але ж… ти казала, що щойно повернулася звідти.
— З денної зміни. А тепер маю вирушати на вечірню. Десь хвилин за двадцять, — вона підбирає й сколює волосся. — Вимиєш посуд, гаразд? І нічого, якщо я знову візьму цей ключ?
Недовге відчуття блаженства після вечері миттєво зникає, лускає, наче мильна булька. Лів сидить за напівприбраним столом, слухаючи, як щось нерозбірливо наспівує Мо, як вона вмивається й чистить зуби в гостьовій ванній, як тихо причиняє за собою двері спальні.
Лів кричить нагору:
— Як гадаєш, вам сьогодні на вечір люди не потрібні? Я маю на увазі… я можу допомогти. Мабуть. Я впевнена, що впораюся з роботою офіціантки.
Відповіді немає.
— Я колись працювала в барі.
— Я теж. Допрацювалася до того, що кортіло всадити ніж комусь в око. Навіть більше, ніж у ресторанному залі.
Мо повертається до передпокою, вдягнена в чорну сорочку і шкіряну куртку, тримаючи під рукою згорнутий фартух.
— Побачимось пізніше, чувихо, — гукає вона на прощання. — Звісно, якщо мені не пощастить з Раніком.
І вона йде. Світ живих, що розкинувся внизу, знов затягує її до себе. І коли відлуння її голосу остаточно стихає, тиша Скляного будинку густою важкою пеленою огортає Лів, і з дедалі більшим відчуттям паніки вона розуміє, що її дім, її рай от-от зрадить її.
Розуміє, що не зможе провести цей вечір удома на самоті.
Ось кілька місць, де не слід випивати на самоті, якщо ви жінка.
1. «Базуказ»: колись тут був «Білий кінь», тихий паб на розі навпроти кав’ярні, повний продавлених оббитих плюшем лав і декору у вигляді мідних деталей кінської збруї. Роками непоновлювана вивіска наполовину потьмяніла через обсипану стару фарбу. Тепер же тут під неоновими вогнями — справжнісіньке кубло розпусти, куди ночами навідуються бізнесмени, а після півночі з дверей виходять дівки на високих платформах, із товстим шаром макіяжу на натягнутих обличчях, щоб випалити цигарку та вголос поскаржитися на свої чайові.
2. «У Діно»: місцевий винний бар, що протягом дев’яностих не мав відбою від клієнтів, переродився в запльовану, засмічену їдальню, де вдень збираються молоденькі матусі. Після восьмої вечора тут іноді проводяться серії експрес-побачень. Решту часу, окрім п’ятниць, вікна бару заввишки в цілу стіну відкривають очам відверто, жалюгідно порожню залу.