Дівчина, яку ти покинув
- Автор: Мойес Джоджо
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-1955-7 (fb2)
- Переводчик: Дар’я Петрушенко
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Дівчина, яку ти покинув». Краткое содержание книги:
3. Будь-який зі старих пабів на задвірках по той бік ріки, куди невеличкими групками стягуються обурені життям місцеві мешканці — чоловіки, що курять самокрутки, вигулюють пітбулів із млявими очима й витріщаються на самотню даму в пабі, як мулла на жінку, що надумала розгулювати в бікіні.
4. Будь-який з нових набитих під зав’язку генделиків уздовж ріки, де повно молодших за тебе людей, здебільшого дружніх і сповнених веселощів, із наплічниками з емблемою «Епл-Мак» і в товстих чорних окулярах, — у такому товаристві почуватимешся навіть більш самотньо, ніж сидячи в чотирьох стінах.
Лів ненадовго замислюється про те, щоб узяти пляшечку вина й принести додому. Та щоразу, уявляючи, як сидить у цій порожній білій кімнаті сама, відчуває приплив ірраціонального страху. Телевізор дивитись вона не хоче, бо останні три роки показали, що в цей вечір слід чекати своєрідних жартів: буденна легка комедія до болю несподівано обернеться вбивством чоловіка, а передачу про живу природу буде перервано раптовою звісткою про чиюсь смерть. Вона не хоче весь вечір простояти перед картиною, пригадуючи той день, коли вони вдвох придбали її, і бачити в обличчі «Дівчини» любов і повноту життя, які колись відчувала сама. Не хоче знов перебирати їхні з Девідом фотографії, тужливо й безнадійно усвідомлюючи, що ніколи більше так не покохає. І знати, що, пам’ятаючи до дрібниць, як збираються зморшки навколо його очей або як тримає кухоль його рука, вона вже не може скласти його образ докупи.
Вона хоче уникнути найменшої спокуси зателефонувати йому, як робила в перший рік після його смерті, в нав’язливому бажанні почути його голос на автовідповідачі. Тепер ця втрата стала невід’ємною частиною її самої, незручним тягарем, який вона ніяк не може кинути. Невидимий нікому, він ледь відчутно змінює все її щоденне життя. Але сьогодні річниця його смерті — саме час ударити лихом об землю.
А тоді вона пригадує слова однієї жінки, почуті на вчорашній вечері: «Коли моя сестра хоче кудись піти, і щоб до неї не клеїлися, то йде до гей-бару. Прикольно». Менш ніж у десяти хвилинах ходи саме є один гей-бар. Сотні разів вона проходила повз нього, навіть не поцікавившись, що ховається за захисними ґратами на вікнах. Ніхто не домагатиметься її в гей-барі. Лів бере свій жакет, сумку та ключі. Принаймні в неї є план.
— Знаєш, це якось тупо.
— Це сталося лише раз. Кілька місяців тому. Та в мене таке враження, ніби вона й досі не може цього забути.
— Це тому, що ти був НА ВИСОТІ, — Ґреґ, усміхаючись, витирає черговий скляний кухоль і ставить його на полицю.
— Ні… Ну, може, й так, — каже Пол. — Серйозно, Ґреґу. Щоразу як вона дивиться на мене, я почуваюся винним. Наче… наче дав обіцянку, яку не в змозі виконати.
— Пам’ятаєш золоте правило, братику? Ніколи не гидь під власними дверима.
— Я був п’яний. Це сталося тієї ночі, коли Леоні повідомила, що вони з Джейком переїздять до Мітча. Я був…
— Ти втратив пильність, — голосом телеведучого каже Ґреґ. — Твоя шефиня обрала момент, коли ти був особливо вразливий, напоїла тебе й затягла в ліжко. А тепер ти відчуваєш, що тобою скористалися. Зачекай-но…
Він іде обслуговувати відвідувача. Увечері в четвер у барі людно. Усі столики зайняті, на місце тих, хто йде, одразу прибувають інші, гучний гамір дружньої бесіди перебиває музику. Пол збирався після роботи піти додому, але йому так рідко випадала нагода побачитися з братом, та ще й випити при цьому кілька чарок, що змарнувати її він не міг. Хай навіть доведеться уникати зорового контакту з сімдесятьма відсотками відвідувачів.
Подзенькуючи монетами, Ґреґ повертається до Пола.
— Слухай, я знаю, як це звучить. Але вона чудова жінка. І я з жахом думаю, що доведеться повсякчас відбиватися від неї.
— Знаєш, бути тобою — відстій.
— Наче ти розумієш.
— Бо ніхто не спробує підчепити тебе, доки ти з кимось. Принаймні не в гей-барі. О ні, — Ґреґ відставляє на полицю ще один кухоль. — Слухай, чому б тобі просто не посадити її й не сказати, що насправді вона прекрасна людина, бла-бла-бла, та в цьому плані вона тебе не цікавить?
— Бо це повна дурня. Ми ж тісно співпрацюємо і все таке.
— А це не дурня? Усе це: «Ну, Поле, перепихнемося нашвидку, щойно закінчиш».
Щось на іншому кінці бару привертає увагу Ґреґа.
— Ох ти ж. Здається, комусь тут дуже весело.