Дівчина, яку ти покинув
- Автор: Мойес Джоджо
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-1955-7 (fb2)
- Переводчик: Дар’я Петрушенко
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Дівчина, яку ти покинув». Краткое содержание книги:
Краєм ока Пол спостерігає за нею весь вечір. Від початку вона поводилася дуже стримано, і Пол припустив, що вона на когось чекає. Зараз дівчина намагається видертись на барний стілець, та незграбно осідає після другої спроби. Відкинувши волосся з очей, незнайомка вдивляється в барну стійку, наче збираючись долати Еверест. Потім підштовхує себе нагору й приземляється на стілець, виставивши перед собою руки, аби зберегти рівновагу. Дівчина важко кліпає очима, наче не може повірити, що нарешті зробила це. А тоді повертається обличчям до Ґреґа.
— Перепрошую? Можна мені ще вина? — вона простягає порожній келих.
Ґреґ переводить веселий, та водночас втомлений погляд на Пола, а потім кудись убік.
— За десять хвилин зачиняємось, — каже він, перекинувши рушник через плече. Він добре ставиться до тих, що напідпитку. Пол ніколи не бачив, щоб у його брата уривався терпець. Як сказала б їхня матір, вони схожі, як день і ніч.
— То в мене десять хвилин, щоб його випити? — на мить дівчина припиняє всміхатися.
Вона не схожа на лесбіянку. Утім у наш час їх майже не відрізнити. Пол не каже цього братові — той лише розсміється і зауважить, що Пол надто довго працював у поліції.
— Любонько, я не хочу бути грубим, але ще один келих — і я почну за вас хвилюватись. А я дуже, дуже не люблю закінчувати зміну, хвилюючись за наших гостей.
— Маленький келих, — каже вона з усмішкою, якій неможливо опиратися. — Узагалі-то, зазвичай я не п’ю.
— Еге ж. От саме такі гості й завдають хвилювань.
— У мене… — Її очі звужуються. — У мене був важкий день. Справді важкий. Будь ласка, можна мені ще келих? А потім можете викликати мені гарне респектабельне таксі з гарної респектабельної фірми, я приїду до себе й вирублюсь, а ви підете додому, не хвилюючись про мене.
Він дивиться на Пола й зітхає.
«Бачиш, із чим доводиться мати справу?»
— Один маленький келих, — погоджується він. — Зовсім маленький.
Її усмішка блякне, очі примружуються, і вона схиляється до ніг, шукаючи сумочку.
Пол обертається обличчям до бару, перевіряючи повідомлення на своєму телефоні. Завтра ввечері його черга забирати Джейка, і хоча його стосунки з Леоні наразі далекі від приязних, у глибині душі він усе одно переживає, що вона знайде причину скасувати свої справи.
— Моя сумочка!
Він швидко підводить очі.
— Моя сумочка зникла! — дівчина зісковзнула зі стільця й оглядає підлогу, однією рукою тримаючись за барну стійку. Коли вона підіймає голову, її обличчя зовсім бліде.
— Ви брали її до дамської кімнати? — Ґреґ перехиляється через стійку.
— Ні. — Її погляд стрибає баром. — Вона була під стільцем.
— Ви лишили сумку під стільцем? — скрикує Ґреґ. — Ви що, попереджень не читаєте?
Скрізь у барі розвішені таблички: «Не залишайте сумку без уваги: в цьому районі орудують злодії». Пол може налічити три такі, не встаючи з місця.
Вона й справді не читала.
— Мені дуже шкода. Але тут дійсно неспокійно.
Погляд жінки перестрибує між ними двома, і, хоча вона дуже напідпитку, вона явно здогадується, що вони можуть про неї думати. «П’яна дурепа».
Пол береться за телефон.
— Я зателефоную копам.
— І скажете, що я здуру лишила сумку під стільцем? — вона затуляє обличчя руками. — О Боже мій. А я щойно зняла дві сотні фунтів на сплату місцевого податку. Повірити не можу. Дві. Сотні. Фунтів.
— У нас уже двічі цього тижня були крадіжки, — каже Ґреґ. — Все чекаємо, доки встановлять камеру спостереження. Це наче пошесть якась. Мені дійсно шкода.
Вона підіймає очі й витирає обличчя. З її грудей виривається довге уривчасте зітхання. Вона явно намагається не розридатися. Келих вина стоїть неторканий на барній стійці.
— Я дуже шкодую. Та, боюсь, я не зможу розплатитися.
— Не думайте про це, — каже Ґреґ. — Так, Поле, ти телефонуєш копам. А я піду принесу їй кави. Гаразд. Пані й панове, робочий час скінчився. Будь ласка…
З’ясувалося, що місцева поліція не виїжджає на зникнення сумочок. Вони повідомляють жінці на ім’я Лів номер кримінальної справи і збираються надіслати листа в рамках підтримки постраждалих від злочинів. Обіцяють вийти на зв’язок одразу, як що-небудь знайдуть. Усім очевидно, що на останнє поліція не розраховує.
Коли дівчина кладе слухавку, в барі давно немає ні душі. Ґреґ відмикає двері, щоб випустити їх, і Лів тягнеться по жакет.
— У мене мешкає гостя. Вона має запасний ключ.
— Хочете зателефонувати їй? — Пол пропонує свій телефон.
Вона дивиться на нього порожніми очима.