Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба

У III ст. до н. е. на території степів між Доном та Дунаєм відбулися значні історичні зміни. Протягом першої чверті століття катастрофічно швидко й безповоротно втратила політичну міць та етнічне домінування Велика Скіфія. Донедавна вважалося, що причиною цього явища стала сарматська навала. Проте археологічні дослідження останніх років встановили, що найбільш ранні пам'ятки сарматів на території сучасної України належать до II ст. до н. е., тобто майже на 100 років вони молодші за найпізніші пам'ятки Скіфії[386]. До занепаду скіфського об’єднання наприкінці IV — у першій третині III ст. до н. е. спричинилися екологічні зміни в степовій смузі[387], що призвели до господарської і, як наслідок, до політичної кризи[388]. Населення Скіфії, що значно зменшилося чисельно, покинуло степи та зосередилося в городищах й у поселеннях пониззів Дніпра й підгір’їв Криму.

Проникнення у причорноморські степи сарматів почалося не раніше межі III—II ст. до н. е. До цього часу за Доном, у степах межиріччя Дону й Волги, в Прикубанні сформувалися міцні союзи племен — роксоланів, аорсів та сіраків. Як і для будь-яких номадів[389], для сарматів одним з головних шляхів одержання надлишкового продукту була зовнішня експлуатація. Її форми базувалися на високому військовому потенціалі кочового суспільства й були різноманітними: накладання данини та контрибуцій, контроль над торговельними шляхами, посередництво та протекціонізм у торгівлі, різноманітні регулярні й нерегулярні побори та «дарунки», нарешті, пряме пограбування, що здійснювалося під час наїздів. Безумовно, що землі за Доном давали змогу розширити межі кочівок, а наявність таких об'єктів для зовнішньоексплуататорської діяльності, як землеробські райони мешканців поселень зарубинецької культури на півночі та античні міста на півдні, була об’єктом привабливої здобичі для сарматських ватажків.