Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба

Рис. 33. Божество землі Цимбалова Могила.

Елліно-скіфському мистецтву IV ст. до н. е. надзвичайно притаманна декоративність. Футляри від зброї, ритуальний посуд, деталі кінської вузди, одягу та головних уборів — все це майже повністю покривалося зображеннями та орнаментом. Улюбленими були сцени полювань і битв, військового побуту. Це, певно, ілюстрації до скіфського епосу та міфології, що розповідають про подвиги героїв. З другої половини IV ст. до н. е. сюжети стають різноманітнішими. Серед них — сюжет про трьох братів-родоначальників — перемогу молодшого з них, про полювання на золотого оленя, перемогу героя над чудовиськом та ін. Поява значної кількості подібних зображень пов'язана, очевидно, з посиленням державності в Скіфії. Відомі також зображення ритуальних сцен: жертвування коня, пошиття ритуального одягу і доїння худоби, жертвування-бенкет, воїнський бенкет тощо. Деякі вироби є справжніми шедеврами — наприклад, золотий гребінь з кургану Солоха із зображенням битви кінного та двох піших скіфів, пектораль (нагрудна прикраса) з Товстої Могили зі сценами боротьби тварин, а також культово-міфологічними, срібні позолочені келихи з кургану Куль-Оби, Гайманової Могили та Воронезького кургану, прикрашені зображеннями епічних сюжетів, амфора з Чортомлика тощо.

Зображення на золотому культовому посуді з Братолюбівського кургану. IV ст. до н. е.

Значну серію являють собою сюжети так званого «троянського циклу» на золотих окуттях торитів та піхвах мечів. Деякі з них вважаються сценами з життя героя Ахілла, інші — сценами битв греків з амазонками тощо. Незалежно від змісту цих зображень (є також припущення про скіфську міфологічну основу), вони були призначені тим, хто розумівся на античній культурі. В усякому разі, еллінські речі вважалися престижними, так само як і зображення на них.

У другій половині V ст. до н. е. в різних регіонах складаються своєрідні традиції мистецтва «звіриного стилю»[363]. В ньому відбуваються значні зміни. Фігури тварин стають стилізованішими та декоративнішими, а пози та композиції менш канонічними. Багато зображень виконано в античному стилі, нерідко з великою майстерністю. Переважають сцени роздирання хижаком оленя, коня або цапа. Ідея «благої жертви» відігравала велику роль у скіфському світогляді. Це — ідея відродження через знищення: смерті заради життя[364]. Тому, мабуть, сцени роздирання часто прикрашають речі, що клали в поховання.

Наприкінці IV ст. до н. е. із елліно-скіфського мистецтва повністю зникають сюжетні композиції, рідкісними стають також сцени роздирання і образи мистецтва «звіриного стилю» взагалі. Переважають поодинокі зображення — маски і лики божеств (здебільшого відтворення боспорських монетних типів), геометричні та рослинні символи. Використання античної символіки свідчить про кризу смислового змісту скіфського мистецтва. Частіше трапляються речі, виготовлені в інших культурних традиціях — фракійській, сарматській, що пов'язано із значним проникненням іноетнічного населення.