Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба

Рис. 34. Золоті платівки із скіфських курганів кінця VII — початку VI ст. до н. е. 1 — Переп’ятиха; 2 — Синявка, курган № 100.

У IV ст. до н. е. тут, як і в Степовій Скіфії, поширюються вироби античної торевтики — численні золоті платівки для прикрашення парадного (у тому числі поховального) одягу, обкладки ритуальних дерев'яних келихів, рукоятки мечів та піхов, кінського обладунку. На Більському городищі існувало власне виробництво металевих прикрас, зокрема золотих[375]. Здебільшого золоті вироби прикрашені зображеннями реальних і фантастичних звірів та птахів або людських голів — античних демонів та божеств, а також значно стилізованих «масок». Майже не трапляються зображення цілих людських постатей, а також сюжетні композиції за їхньою участю. Це, можливо, пов'язано з місцевими культурними традиціями та менш значною, ніж у степовій смузі, еллінізацією.

Дрібна глиняна пластика набула розвитку лише в деяких регіонах. У Верхньому Подністров'ї її традиції сягають мистецтва східнобалканських (фракійських) племен. Тут віднаходяться своєрідні жіночі статуетки, а також фігурки коней, корів, свиней, кіз[376]. На Дніпровському Лівобережжі глиняні статуетки трапляються на багатьох поселеннях, але найбільше їх знайдено на Більському городищі. Переважно це вотивні (призначені для жертвоприношень) речі, пов'язані з магією родючості, зокрема землеробськими культами. Вони були оберегами у житлах та святилищах, «замісниками» жертовних тварин (на деяких фігурках є надрізи на шиях). Нерідко також статуетки розбивали задля ритуалу. Є також зображення диких тварин — лося, рисі, ведмедів, бобрів, а також птахів. Під впливом античного мистецтва з'являються зображення грифонів, танцюючих жінок тощо. Значну групу становлять жіночі та чоловічі статуетки з підкресленими статевими ознаками. Останні, вірогідно, були божествами родючості типу еллінського Діоніса. Вони мають аналогії в лужицькій культурі[377]. До цієї культурної традиції належать також культові посудини в образі птахів, які знайдено на деяких скіфських городищах (Більське, Трахтемирівське та ін.) VII—VI ст. до н. е.[378].

На поселеннях Побужжя та Правобережного Подніпров'я глиняні статуетки дуже рідкісні. Можливо, це пояснюється різними культурними традиціями, зокрема, перевагою землеробських чи скотарських культів або відмінністю культової символіки. Знахідки зооморфних статуеток відомі також на поселеннях осілих племен Верхнього Подніпров’я та Волині (племена милоградської культури).

Культові споруди. Найвиразніші з них — глиняні жертовники, нерідко орнаментовані, і зольники — пагорби, що утворилися внаслідок тривалого зсипання золи з вогнищ, а також залишків жертвоприношень (спалень) та ритуальних трапез (кістки тварин, уламки посуду, ритуальні речі — глиняні коржі, різні моделі зерен, плодів, посуду, а також фігурки людей та тварин). Під зольниками і поряд з ними трапляються ями, землянки з залишками ритуальних дій. Традиція спорудження зольників у Лісостепу існувала й у передскіфський період, а виникла вона спочатку у західних районах — у Закарпатті, басейнах рік Пруту і Дністра — й поширилася у Північному Причорномор'ї разом з північнофракійським населенням епохи бронзи[379]. Це — вияви культу вогню, сонця, тісно пов'язані з родючістю і хтонічними культами. Ці культи тривалий час зберігалися у населення Середньої Європи, зокрема у слов'ян[380].

Глиняні жертовники здебільшого мали форму круглих тумб (близько 1 м діаметром і менше), що підіймалися над землею. Поряд з ними багато золи, сажі, інколи обпалене колосся, зерна, жолуді. Деякі жертовники містилися в ямах. Зверху вони трошки ввігнуті, на них сліди розведення вогню. Були також невеличкі жертовники з опуклою поверхнею. Трапляються жертовники, прикрашені сімома концентричними колами — емблемою сонця, а також складнішим орнаментом: у вигляді меандру, «хвилі». Ці орнаменти відтворюють образи та уявлення східносередземноморських хліборобських народів[381]. Безпосередній вплив античної культури в сфері культів менш вірогідний, але деякі її елементи могли проникнути разом з вихідцями з античних міст. Так, Геродот розповідає про місто Гелон в країні будинів, засноване вихідцями з еллінських емпоріїв. У ньому були святилища еллінських богів, зі «статуями і жертовниками і з внутрішніми дерев'яними храмами». Жителі Гелона «у кожні три роки... святкують діонісії і вакхічно божеволіють» [Herod., IV, 108]. На Більському городищі (саме з ним нерідко ототожнюють Гелон) знайдено залишки культового комплексу з дерев’яним храмом-обсерваторією, планування, якого подібне до італійського театру за Вітрувієм[382]. Поряд з ним знайдено глиняні жертовники, а також значну кількість ритуальних речей, зокрема глиняних моделей посуду, статуеток у вигляді людських фігур. Деякі з них схожі на образи еллінського та кавказького мистецтв[383]. Великі громадські святилища відкрито на Трахтемирівському городищі (з глиняним орнаментованим жертовником)[384], а також на поселенні біля с. Черепин у Прикарпатті. Останнє було схоже на велику стовпову оселю. У підлозі були ями з залишками ритуального посуду, попелу тощо[385].