Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба

Житла протягом усього скіфського періоду належать до типів, поширених у степовій та лісостеповій смугах Євразії з IV—III тис. до н. е. Вони були здебільшого двох типів: заглиблені в землю напівземлянки та землянки, а також наземні. Стіни були каркасно-стовпові (тобто зроблені з кілків, що обмазані глиною) або у вигляді зрубу. Обігрівалися житла глиняними відкритими вогнищами або переносними жаровнями, зрідка — невеликими глиняними печами. Великі печі споруджували в окремих приміщеннях або ямах поза житлами. Частина житла правила інколи за хлів. Численними були господарчі ями різного призначення: погреби для зберігання припасів, зерносховище, ями для копчення м'яса, для сушіння зерна, фруктів тощо.

У деяких місцевостях, переважно на Правобережжі (Середнє Подніпров'я, Побужжя), зрідка трапляються приміщення у вигляді майже круглих землянок або напівземлянок з шатроподібними покрівлями.

Житла скіфської епохи, розраховувалися на малу сім'ю. Їхня площа становила 10—30 м2. Наземні житла в основному більші, ніж землянки: від 45 до 180 і навіть 230 м2 (Трахтемирівське городище). Серед останніх були, певно, якісь громадські споруди. Кожна сімейна община мала на городищі свою територію, де містилися 6—8 жител, а також господарчі споруди. Попіл з вогнищ однієї оселі або декількох споріднених зсипали в одне місце, внаслідок чого на поселенні створювалися великі пагорби. Цей звичай існував лише в окремих регіонах.

У Прикарпатті та Верхньому Подністров’ї поселення мали суцільну забудову. На більшості великих городищ Подніпров'я та Побужжя житла розміщували попід валом, а центральна частина залишалася вільною. Можливо, тут містилася худоба (головне багатство того часу) під час військової небезпеки. Птахів, мабуть, не розводили і не полювали на них. Немає на поселеннях й ознак рибальства. Полювання було розвиненим — полювали на оленів, кабанів, зайців, лисиць, бобрів та ведмедів. Худобу часом відганяли на віддалені пасовиська, наприклад, у заплави річок. Там були сезонні стійбища пастухів. Тому, мабуть, Геродот [IV, 109] називає кочовиками будинів, мешканців Лівобережжя.

Про зовнішній вигляд лісостепового населення майже немає даних. За Геродотом [IV, 109] численні племена будинів мали руде волосся та блакитні очі. Це, ймовірно, були представники північноєвропейської раси. Від них значно відрізнялися напівелліни-гелони, жителі півдня. За даними антропології, лісостепове населення скіфської доби походило здебільшого від місцевого населення попередніх епох. Частина населення належала до так званих вузьколицих варіантів давньої європейської раси, які тяжіли до середземноморських варіантів. Водночас тут (головним чином на Лівобережжі) мешкали також європеоїди з масивним широким обличчям, які також походили від місцевого населення бронзової доби. Окрему групу складало населення Світловодського могильника на Дніпрі, надзвичайно грацільне, мезокефальне й вузьколице, яке нагадує так звані західносередземноморські типи.