Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба

Одяг, певно, був схожим на рукавне вбрання осілого населення Центральної Європи, що відомо за зображеннями VI ст. до н. е. Верхнім одягом були плащі, які скріплювалися довгими шпильками, схожими на цвяхи. Плем'я андрофагів на Лівобережжі мало одяг подібний до скіфського [Herod., IV, 106]. Плащі будинів оздоблювалися хутром [Herod., IV, 109], будини носили різні металеві прикраси — сережки, браслети (в Посуллі жінки носили залізні браслети також на ногах), різноманітні намиста та амулети. Намисто з напівдорогоцінних каменів носили в VII—VI ст. до н. е. також чоловіки, дрібним «бісером» із скла прикрашали коней.

Поступово скіфський спосіб життя, насамперед все, що стосувалося військової справи, стає престижним. У IV ст. до н. е. серед місцевої знаті поширюється скіфська мода прикрашати одяг золотими платівками із зображеннями в елліно-скіфському стилі. Жінки носили такі самі плаття та прикраси, а також головні убори, як і скіф'янки. На золотих платівках з лівобережних курганів зображено жіночі голівки, вірогідно, з характерними для місцевих племен зачісками: над лобом пишні локони, нижче спускаються чотири коси (по дві з кожного боку). Чоловіки за скіфським звичаєм носили на поясі меч або кинджал і навряд чи значно відрізнялися від степовиків, які з кінця V ст. до н. е. складали вже значну частину місцевого населення.

Про божества і вірування хліборобсько-скотарського населення Лісостепу можна скласти уявлення в основному на підставі археологічних даних. Деякі відомості є у Геродота: про свята на честь Діоніса у м. Гелон, а також про звичаї неврів, які раз на рік на деякий час перетворюються на вовків. «Цих людей підозрюють у тому, що вони чаклуни» [Herod., IV, 105]. Деякі дослідники вважають, що легенда про скіфські священні дарунки, які упали з неба (плуг, ярмо та сокира), зародилася саме в середовищі лісостепових племен, і що саме тут провадилися щорічні святкування[369], під час яких ритуальний замісник царя після священної оранки приносився в жертву божеству землі. Можливе також існування тут за скіфської доби культів деяких божеств, що шанувалися згодом слов'янами. Це, насамперед, культ двох богинь-Рожаниць, матері та дочки, а також могутнього чоловічого божества, відомого у слов'ян як Дажьбог. Культи ці мали спільне коріння з античними культами двох богинь (Лато та Артеміди), а також Аполлона. Цьому сприяли глибинні традиції культів, які сягали загальних індоєвропейських вірувань періоду неоліту — бронзи (IV—II тис. до н. е.)[370]. Глибокому проникненню грецьких міфів на північ сприяли також шляхи до щорічних богослужінь, що пролягали з Еллади в країну гіпербореїв. Ними несли священні дарунки в храм Аполлона на Делосі[371]. До скіфського періоду відносять також імена слов'янських богів Стрибога, Хорса, Симаргла, іранські за походженням[372].