Як уже зазначалося, напад німецьких військ на СРСР не став несподіванкою для Головного командування Союзу збройної боротьби у Варшаві. Уже 28 червня 1941 р. генерал С. Ровецький підготував інструкцію, якою, зважаючи на нову військову ситуацію, встановлювалися кордони так званого Львівського регіону № 3, що охоплював усі західноукраїнські землі, та визначалася організаційно-територіальна структура діючого там польського підпілля[315]. Подолавши колишню німецько-радянську демаркаційну лінію, яка пильно охоронялася гітлерівцями майже до кінця жовтня 1941 р., в середині вересня з Варшави до Львова прибула перша група польських офіцерів на чолі з довіреною особою командувача СЗБ генералом Казімежем Савицьким («Прут»). Її завданням були активізація, а в переважній більшості районів Західної України навіть відновлення діяльності підлеглих емігрантському урядові польських підпільних структур, майже цілком знищених за радянських часів.
Вищезгадувана інструкція генерала Ровецького таким чином визначала основні завдання місцевих діячів СЗБ в Західній Україні в нових для них умовах: «1) Тримати ПЗП (Polski Związek Powstańczy — криптонім СЗБ. — І. І.) у глибокій конспірації до часу подальших наказів; 2) Приступити до розбудови організації на територіях, що досі не були охоплені підпільною мережею; 3) Прагнути до придбання і накопичення зброї та набоїв; 4) Посилити суспільно-політичну та військову розвідку; 5) Бути здатними до проведення диверсійно-відплатних акцій; 6) Утримувати зв’язок з Головною комендатурою та підлеглими їй військовими округами; 7) Розповсюджувати необхідну інформацію та вести пропагандистську діяльність...». В інструкції підкреслювалося, що СЗБ зорієнтований, передусім, на боротьбу проти Німеччини, однак місцеве підпілля мало бути організоване таким чином, щоб протидіяти також можливому наступу Росії в західному напрямку. Будь-які форми співпраці з німцями і «радами» суворо заборонялися[316].
Водночас із розбудовою організаційно-територіальної структури власного підпілля на території Волині і Східної Галичини польська контррозвідка на чолі з підпоручником З. Макусхом від вересня 1941 р. проводила ретельну перевірку членів колишніх підпільних організацій, що діяли тут за часів радянської влади. Вона одержала переконливі свідчення свідомого або вимушеного співробітництва багатьох з них з органами НКВС, зосібна одного з командувачів польського підпілля в Західній Україні в попередній період майора запасу Е. Мацелінського. Коли останній на початку грудня 1941 р. прибув до Варшави, нібито маючи незаперечні докази щодо своєї бездоганної діяльності на посаді командувача підпілля у Львові і намагаючись виправдатись особисто, йому такої можливості не дали. На підставі рішення Таємного суду при Головній ко-мендатурі СЗБ у Варшаві офіцери польської контррозвідки 17 грудня 1941 р. виконали смертний вирок і К. Мацелінського застрелили[317].
вернуться
315
AAN. Rozkaz gen. Rowieckiego dla Lwowa z 28.VI.1941 r. — Sygn. 203/XV/3. — K. 1–6.
вернуться
316
AAN. — Sygn. 203/XV/3. — K. 6, 10; Polskie Siły Zbrojne w drugiej wojnie światowej. — T. 3. Armia Krajowa. — S. 180–181, 184–185.
вернуться
317
AAN. Wojskowy sąd specjalny. Akta sprawy płk. Pstrokońskiego i mjr. Macielińskiego za wrzesień 1941 r. — Sygn. 203/IX/2. — K. 5–5(a); Strzembosz T Oddziały szturmowe konspiracyjnej Warszawy. — Warszawa, 1983. — S. 81.
