Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)

Коменданти диверсійних осередків планували бойові акції спільно з командувачем дільниці або самостійно, відряджаючи на виконання поставлених завдань патрулі. Осередки були розташовані на основних комунікаційних шляхах, що проходили через Волинь: на шосе по лінії Рівне — Звягіль (Новоград-Волинський) — Житомир — Київ; на південній гілці залізниці — по лінії Рівне — Здолбунів — Шепетівка — Бердичів — Козятин — Фастів — Київ; на північній гілці залізниці — по лінії Ковель — Сарни — Коростень — Київ.

Значній кількості членів патрулів вдалося влаштуватися на роботу до технічної групи, яка існувала при німецькому командуванні військової телефонної мережі (Wehrmacht Nachrichten Kommandantur 306 — BНK 306). Група, яку очолював інженер Л. Врублевський, охороняла, а у разі потреби усувала пошкодження телекомунікаційних ліній на всій території України. Полякам вдалося залучити до співпраці інженера Врублевського, а за його допомогою — працевлаштувати чимало підпільників. Ті самі люди, що вночі нищили стовпи і псували телеграфний та телефонний зв’язок, удень як працівники ВНК 306 його налагоджували. Під час ремонту, який інколи тривав кілька днів, німці користуватися телекомунікаційною мережею не могли. Нерідко польські діячі прослуховували телефонні лінії, здобуваючи цінну інформацію[334].

У січні 1943 р. диверсійні патрулі II дільниці «Вахляжу» були передані в розпорядження нового командувача Волинського округу АК полковника Казімежа Бомбінського («Любонь»). У складеному з цього приводу протоколі фігурує 177 осіб (8 офіцерів, 56 рядових та 113 резервістів). Проте в деяких осередках, висунутих далеко на схід, про це дізналися не відразу, а тому диверсійна діяльність у рамках організації тривала ще впродовж півроку.

Припинення цієї діяльності і розформування «Вахляжу» було викликано браком вибухових матеріалів, великою кількістю людських втрат, понесених під час створення диверсійних осередків, труднощами праці в умовах деконспірації багатьох з них органами німецької контррозвідки. Але головна причина того, чому організація загалом не виконала покладених на неї завдань, полягала в іншому, а саме в небажанні поляків жертвувати на користь СРСР, який ще й на той час багатьма з них сприймався як ворог.

Незабаром бійці «Вахляжу» склали кістяк Рівненського районного інснекторату АК, який першим серед інших виник на Волині, а в подальшому на них спиратиметься вся підпільна організація в окрузі. Діяльність поляків на Волині у найближчий час доведе, що саме в цьому полягатимуть найбільші досягнення підпільників з II дільниці «Вахляжу». Завдяки їхній гарній професійній підготовці й згуртованості в найскладніших умовах протягом короткого часу тут виникнуть місцеві загони АК, а сформована з них у 1944 р. волинська партизанська дивізія стане однією з найпотужніших бойових одиниць у польському русі Опору.