Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)
- Автор: Ільюшин Ігор
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Києво-Могилянська Академія
- Жанр: История
Электронная книга - «Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)». Краткое содержание книги:
В іншому місці рапорту командувач польського підпілля на радянській території відзначав таке: «Москва лавірує, найбільшу небезпеку для неї становлять українці, проти яких останнім часом розгорнуто гострі масові репресії. Поляків намагаються схилити до співробітництва і підбурюють з боку Києва на виступи проти українізації... Між тим ОУН є єдиною і вельми міцною антирадянською силою. Серед українців існує переконання, що їм вдасться найближчим часом, за допомогою Гітлера, звільнитися від радянської влади»[305].
Вже під час першого свого допиту, який проводив керівник НКВС України генерал І. Сєров, полковник Окулицький з’ясував для себе, що про нього співробітникам цього закладу все відомо. Як і у випадку з Пстроконським, Окулицькому запропонували продовжувати керівництво СЗБ під контролем НКВС. Полковник погодився переказати все, що знав про Німеччину, й обіцяв посприяти активізації антинімецької діяльності польського підпілля. Але після того як були розшифровані його депеші до Варшави, в яких ішлося про антирадянські дії, працівники НКВС перестали йому довіряти та відмовились від своїх попередніх задумів. До серпня 1941 р. полковник знаходився у в’язниці. Після звільнення Л. Окулицький брав активну участь у створенні Польської армії в СРСР, перебуваючи на посаді начальника штабу цієї армії[306].
Арешт Вислоухової й Окулицького діячі польської конспірації у Львові від самого початку пов’язували зі зрадою Зимона. У жовтні 1941 р. таємний суд при ГК СЗБ у Варшаві розглянув особисту справу підпоручника і справді визнав його винним у зраді багатьох членів підпілля. 21 жовтня суд виніс вирок про страту підпоручника, а генерал Ровецький затвердив його. Однак Зимону вдалося втекти і вирок не було виконано[307].
Уся збережена за другу половину 1940 р. кореспонденція, якою обмінювалися Лондон, Варшава та Львів, свідчила про те, що польське верховне командування в цей період не володіло інформацією ані щодо особового складу штабу комендатури Регіону № 3 СЗБ, ані щодо чисельності місцевого підпілля, ані щодо якихось конкретних його дій. До того ж ускладнення кур’єрського та радіозв’язку внаслідок змін, що відбулися у військовій і політичній ситуації в Європі впродовж другої половини 1940 р. — першої половини 1941 р., зробили практично неможливим здійснення з його боку будь-якого впливу на становище польського підпілля в Західній Україні.
Незважаючи на це, Лондон і Варшава продовжували переказувати туди великі грошові суми, що призначалися для конспіративної роботи. На початку квітня 1941 р. генерал Соснковський затвердив річний бюджет витрат для радянської зони у розмірі 90 тисяч доларів. Ці кошти призначалися для працюючих тут 350 «штатних» офіцерів. З цієї суми 27 тисяч доларів виділялося на організаційну роботу, 9 тисяч доларів — на витрати для переказу грошей через кордон, 6 тисяч доларів — на забезпечення конспіративними квартирами і т. ін.[308].
Вислання групи Окулицького до Львова було останньою спробою Головного командування у Варшаві активізувати діяльність СЗБ в Регіоні № 3 у період приєднання західноукраїнських земель до СРСР. Упродовж кількох місяців 1941 р., до нападу Німеччини на СРСР, антирадянську підпільну діяльність поляки тут взагалі не проводили. Проте арешти серед причетних та непричетних до діяльності СЗБ тривали. Насамперед вони торкнулися представників політичних партій та організацій.
У січні — лютому 1941 р. органи НКВС заарештували у Львові близько 100 діячів польської Національної партії (переважно молодь). 12–13 червня 1941 р. керівники цієї групи (близько 25 осіб) були засуджені спеціальним трибуналом до різних термінів ув’язнення, а 9 з них — до страти. Москва готувала ще один судовий процес над керівниками польської Харцерської організації, і лише вибух війни не дозволив його провести[309].
17–19 січня 1941 р. відбувся судовий процес у Львові над 59 заарештованими членами ОУН. Процес увійшов до історії під назвою «Процес над Другою екзекутивою (проводом) ОУН». Загалом на лаві підсудних опинилися 37 чоловіків і 22 жінки. Серед заарештованих був, між іншим, майбутній командувач волинських загонів УПА й ініціатор антипольської акції на Волині 1943 р. Дмитро Клячківський. Суд виніс смертний вирок 42 обвинуваченим, зосібна 11 жінкам. Дещо згодом 10 дівчат і 11 хлопців із засуджених на смерть були помилувані. Суд призначив нове покарання — 10 років ув’язнення і 5 років заслання[310].
У березні 1941 р. був заарештований командувач округу Львів-провінція СЗБ-1 Володимир Млотковський («Млот»), а у квітні (за іншою версією у червні) — командувач СЗБ-2 підполковник Адам Пашковський («Задора»). Під час допитів Млотковський погодився на пропозицію співробітників НКВС постачати їм необхідну інформацію, що стосувалася німецьких справ, а також діяльності українських організацій. Так сталося, що останній ніколи не був прямо звинувачений у зраді своїм керівництвом. Після перевірки польською контррозвідкою Млотковський продовжував брати участь у цивільному підпіллі вже під час німецької окупації західноукраїнських земель. У травні — червні 1944 р. він самовільно залишить своє місце керівника відділу безпеки Львівської окружної Делегатури уряду та виїде на Захід[311]. Щодо підполковника Пашковського, то його, згідно з рішенням Наркомата внутрішніх справ УРСР і прокуратури УРСР, 25 червня 1941 р. було розстріляно[312].
305
Польское подполье на территории Западной Украины и Западной Белоруссии 1939–1941. — С. 472.
306
Mazur G., Węgierski J. Konspiracja Lwowska 1939–1944. Słownik biograficzny. — S. 142.
307
AAN. Wojskowy sąd specjalny. Akta sprawy B. Zymona za październik 1941 r. — Sygn. 203/IX/2. — K. 42–43. У середині 1942 p. Зимона Б. застрелила українська поліція в селі Обурки на Волині. Див.: Armia Krajowa na Wołyniu. — Warszawa, 1994. — S. 31.
308
Armia Krajowa w dokumentach 1939–1945. — T. 1. — S. 504.
309
Węgierski J. Lwów pod okupacją sowiecką 1939–1941. — S. 267.
310
Реабілітовані історією: В 27 т. — Рівненська область. Кн. 1. — Рівне, 2006. — С. 405–406.
311
MiD WIH. — Sygn. III/49/176. — К. 50.
312
Польское подполье на территории Западной Украины и Западной Белоруссии 1939–1941. — С. 1124.