Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)
- Автор: Ільюшин Ігор
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Києво-Могилянська Академія
- Жанр: История
Электронная книга - «Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)». Краткое содержание книги:
Чи вірили діячі польської конспірації у можливість зради з боку підполковника Мацелінського? Адже в тих складних умовах, у яких доводилося діяти підпільникам у Західній Україні, чутки про співпрацю з радянською владою того чи іншого члена організації були доволі поширеним явищем і Мацелінський був не єдиним, кого в цьому підозрювали. Найближчі до підполковника могли обвинувачувати його лише у бездіяльності, але прямих доказів співробітництва «Корнеля» з НКВС у його підлеглих не було. До того ж представники бухарестської бази зв’язку з окупованою країною, які прибули до Чернівців, зокрема поручник Роман Татарський («Люда»), висловили на конференції свою довіру Мацелінському[292].
Важливими проблемами, що обговорювалися на конференції, були також справи, пов’язані з організацією військової розвідки на території СРСР, яка, слід гадати, на той час поляками взагалі не проводилась. Незважаючи на останні накази генерала Соснковського про зосередження головних зусиль на розвіддіяльності, вона була організована погано. Мацелінський через свого представника на конференції, поручника Немчицького, скаржився, по-перше, на те, що для професійного ведення військової розвідки йому не вистачало ані коштів, ані відповідно підготовлених фахівців, а по-друге, він висловлював таку думку, що активізація розвіддіяльності може спричинити деконспірацію організації органами радянської контррозвідки (напевно, підполковник знав, що казав).
Учасники конференції з метою уникнення деконспірації запропонували командуванню польського підпілля в Західній Україні відокремити розвідвідділ від решти організації та утримувати з ним контакт винятково через штаб СЗБ. До того ж Мацелінський одержав додаткові інструкції, привезені на конференцію від генералів Сікорського і Соснковського, стосовно організації розвідки на радянській території. Вони вимагали, щоб Регіон № 3 подавав раз на тиждень розвіддонесення через радіозв’язок і раз на місяць — за посередництвом кур’єрів[293].
Як уже згадувалося, навесні — влітку 1940 р. радянські органи безпеки провели на західноукраїнських землях чергові арешти. Вони охопили близько 2 тисяч діячів українського і польського підпілля та фактично поклали край організованій антирадянській діяльності (особливо постраждало українське і польське підпілля на Волині)[294].
Під маховик репресій потрапили всі неблагонадійні й нелояльні до радянської влади політичні організації та групи, в тому числі опальна Компартія Західної України (КПЗУ). Спецслужбам СРСР не вдалося розгромити лише ОУН, про що йтиметься далі.
Водночас з арештами серед членів підпільних організацій керівництво НКВС продовжувало робити спроби залучити до співпраці нових учасників української і польської конспірації. Агентами радянської служби безпеки стали, зокрема, члени СЗБ Едвард Голя («Анджей», «Антоній Рудий», «Кулас»), капітан Едвард Метзгер («Хаслінг», «Кетлінг»)[295], варшавський кур’єр СЗБ Володимир Кордецький («Марцинюк», «Бродам»)[296], колишній виконувач обов’язків коменданта Волинського округу організації Служіння перемозі Польщі Болеслав Зимон («Болек», «Валда Волинський») та деякі інші[297].
Про згаданого останнього агента НКВС варто розповісти окремо. Річ у тім, що в жовтні 1940 р. ГК СЗБ підготувала до заслання в Регіон № 3 чергову групу на чолі зі спеціальним емісаром полковником Л. Окулицьким («Яном», «Мрувкою»), яка мала вкотре спробувати активізувати діяльність польського підпілля в Західній Україні. Крім А. Окулицького, до складу групи входило ще два офіцери, зв’язкова та провідник. На роль провідника було визначено підпоручника Б. Зимона, який у вересні 1940 р. прибув до Варшави з Волині. Саме він привіз звістку про масові арешти, які спіткали польське волинське підпілля.
Головне командування СЗБ чомусь не здивувало те, що сам підпоручник, який був керівником штабу волинської організації, уникнув арешту. Навпаки, варшавські керманичі поставилися до Зимона досить прихильно. Вони вирішили, що саме ця людина, яка вже мала певний досвід у перетинанні кордону, а також у конспіративній роботі на радянській території буде найкращим помічником полковникові Окулицькому. Лише пізніше стало відомо, що підпоручник Зимон був агентом НКВС та винуватцем арешту коменданта волинського СЗБ полковника Т. Маєвського та багатьох членів польського місцевого підпілля[298].
292
CAW. — Sygn. 407. — K. 274.
293
CAW. — Sygn. 407. — K. 267–283.
294
Armia Krajowa w dokumentach 1939–1945. — T. 1. — S. 347.
295
Докладніше про. це: AAN. Zespól akt Armii Krajowej. Komenda Główna. Wojskowy sąd specjalny. Akta sprawy Azurewicza A. i Metzgera E. za listopad 1941 r. — Sygn. 203/IX/2. — K. 60–65.
296
AAN. Wojskowy sąd specjalny. Akta sprawy Kordeckiego W. za listopad — grudzień 1940 r. — K. 8–20.
297
AAN. Wojskowy sąd specjalny. Akta sprawy B. Zymona za październik 1941 r. — K. 31–43.
298
Польское подполье на территории Западной Украины и Западной Белоруссии 1939–1941. — С. 1130–1154.