Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)

Учасники конференції з метою уникнення деконспірації запропонували командуванню польського підпілля в Західній Україні відокремити розвідвідділ від решти організації та утримувати з ним контакт винятково через штаб СЗБ. До того ж Мацелінський одержав додаткові інструкції, привезені на конференцію від генералів Сікорського і Соснковського, стосовно організації розвідки на радянській території. Вони вимагали, щоб Регіон № 3 подавав раз на тиждень розвіддонесення через радіозв’язок і раз на місяць — за посередництвом кур’єрів[293].

Як уже згадувалося, навесні — влітку 1940 р. радянські органи безпеки провели на західноукраїнських землях чергові арешти. Вони охопили близько 2 тисяч діячів українського і польського підпілля та фактично поклали край організованій антирадянській діяльності (особливо постраждало українське і польське підпілля на Волині)[294].

Під маховик репресій потрапили всі неблагонадійні й нелояльні до радянської влади політичні організації та групи, в тому числі опальна Компартія Західної України (КПЗУ). Спецслужбам СРСР не вдалося розгромити лише ОУН, про що йтиметься далі.

Водночас з арештами серед членів підпільних організацій керівництво НКВС продовжувало робити спроби залучити до співпраці нових учасників української і польської конспірації. Агентами радянської служби безпеки стали, зокрема, члени СЗБ Едвард Голя («Анджей», «Антоній Рудий», «Кулас»), капітан Едвард Метзгер («Хаслінг», «Кетлінг»)[295], варшавський кур’єр СЗБ Володимир Кордецький («Марцинюк», «Бродам»)[296], колишній виконувач обов’язків коменданта Волинського округу організації Служіння перемозі Польщі Болеслав Зимон («Болек», «Валда Волинський») та деякі інші[297].

Про згаданого останнього агента НКВС варто розповісти окремо. Річ у тім, що в жовтні 1940 р. ГК СЗБ підготувала до заслання в Регіон № 3 чергову групу на чолі зі спеціальним емісаром полковником Л. Окулицьким («Яном», «Мрувкою»), яка мала вкотре спробувати активізувати діяльність польського підпілля в Західній Україні. Крім А. Окулицького, до складу групи входило ще два офіцери, зв’язкова та провідник. На роль провідника було визначено підпоручника Б. Зимона, який у вересні 1940 р. прибув до Варшави з Волині. Саме він привіз звістку про масові арешти, які спіткали польське волинське підпілля.

Головне командування СЗБ чомусь не здивувало те, що сам підпоручник, який був керівником штабу волинської організації, уникнув арешту. Навпаки, варшавські керманичі поставилися до Зимона досить прихильно. Вони вирішили, що саме ця людина, яка вже мала певний досвід у перетинанні кордону, а також у конспіративній роботі на радянській території буде найкращим помічником полковникові Окулицькому. Лише пізніше стало відомо, що підпоручник Зимон був агентом НКВС та винуватцем арешту коменданта волинського СЗБ полковника Т. Маєвського та багатьох членів польського місцевого підпілля[298].