Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)

Однак важко повірити у те, що дії полковника Окулицького у Львові могли спричинити якісь серйозні зрушення у підпільній діяльності поляків на західноукраїнських землях. З іншого боку, про ефективність його дій у цей короткий період може свідчити ситуаційний рапорт, який у зашифрованому вигляді зв’язкова Вислоухова мала перевезти до Варшави Головному коменданту СЗБ генералу С. Ровецькому, але у січні 1941 р., через зраду Б. Зимона, її у Львові було заарештовано, а рапорт вилучено. Через декілька днів, у ніч з 21 на 22 січня 1941 р., співробітники НКВС заарештували і самого полковника[301].

У вилученому в НКВС рапорті полковника Окулицького було вміщено безліч таємних даних стосовно військової, економічної, господарської, політичної ситуації як у радянських прикордонних районах, так і загалом у СРСР, у тому числі інформацію про дислокацію та бойову готовність частин Червоної армії, хід підготовчих робіт до близької з Німеччиною війни, настрої населення в Західній Україні і Західній Білорусії напередодні вирішальних подій тощо.

Підсумовуючи свої спостереження за підготовкою СРСР до війни, полковник Окулицький, зокрема, стверджував, що вона, однак, не є свідченням «... концентрації військ з наступальною метою», що «... вперед висунуті лише передові частини». На переконання полковника, «...Радянський Союз боїться війни з німцями. Червона армія може піти на захід тільки через труп Німеччини. У разі нападу Німеччини на Росію слід очікувати, що радянські війська, гідність яких невелика, не витримають і відступатимуть на схід»[302].

Поряд із відзначенням зробленого поляками вкотре варто підкреслити, що в цей час діяльність їхнього військового підпілля в західних областях України була фактично під контролем НКВС. Сам Окулицький у щойно згадуваному донесенні до Варшави визнавав, що: «...робота польських підпільних організацій нічого на варта, оскільки вони достатньо відомі радянській контррозвідці. Умови конспіративної роботи дуже важкі. Загалом можна сказати, що дії гестапо порівняно з діями НКВС є просто дитячою грою»[303].

Цікаві свідчення повідомив польський полковник у рапорті до Варшави, вилученому чекістами, про становище українців у Західній Україні. Він писав: «Українці найбільш щільно згуртовані й організовані. Керівники обох течій УНДО втекли. Група Хомишина (станіславський греко-католицький єпископ. — І. І.) не має впливу. На сцені залишилися ОУН і Ярий (діяч ОУН і активний прихильник її співпраці з Німеччиною. — І. І.), який за теперішнього часу є господарем становища, через що значно зменшуються наші шанси на можливість порозуміння з ними»[304].