Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)
- Автор: Ільюшин Ігор
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Києво-Могилянська Академія
- Жанр: История
Электронная книга - «Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)». Краткое содержание книги:
Завдання нового варшавського емісара полягало, як і раніше, у тому, щоб розібратися у ситуації, яка склалася в підпіллі на радянській території. Після ознайомлення з останньою «поштою» звідти представники ГК СЗБ дотримувалися тієї думки, що у складі організації знаходяться агенти НКВС, які своїми діями паралізують роботу всього підпілля на цих землях. Якби б ці підозри підтвердились, новий емісар мусив би усунути підполковника Мацелінського від командування й очолити Регіон № 3 з метою його реорганізації. Такі повноваження полковник Окулицький мав, оскільки від генерала Ровецького дістав призначення на посаду командувача підпілля у всій радянській зоні, де розташовувалися два так званих Обшари Союзу збройної боротьби — Регіон № 3 з центром у Львові і Регіон № 2 з центром у Білостоці[299].
Наприкінці жовтня 1940 р. група Окулицького від’їхала з Варшави. Кордон вдалося подолати лише самому полковникові, його зв’язковій Б. Вислоуховій («Біруті») та нідпоручникові Зимону. 2 листопада перші двоє прибули до Львова, а Зимон повернувся на Волинь.
Варшавський емісар Окулицький не пішов на контакт із підполковником Мацелінським, підозрюючи його у зраді та побоюючись через цю обставину швидкого власного арешту. Подібно до свого попередника Пстроконського, він вирішив, що для справи буде краще, якщо у Львові постане нова організація СЗБ. Про свої заходи щодо створення такої організації він пізніше написав: «...упродовж листопада, грудня та половини січня була сформована нова Комендатура Регіону № 3 та розпочата робота по створенню окружних комендатур...»[300].
Однак важко повірити у те, що дії полковника Окулицького у Львові могли спричинити якісь серйозні зрушення у підпільній діяльності поляків на західноукраїнських землях. З іншого боку, про ефективність його дій у цей короткий період може свідчити ситуаційний рапорт, який у зашифрованому вигляді зв’язкова Вислоухова мала перевезти до Варшави Головному коменданту СЗБ генералу С. Ровецькому, але у січні 1941 р., через зраду Б. Зимона, її у Львові було заарештовано, а рапорт вилучено. Через декілька днів, у ніч з 21 на 22 січня 1941 р., співробітники НКВС заарештували і самого полковника[301].
У вилученому в НКВС рапорті полковника Окулицького було вміщено безліч таємних даних стосовно військової, економічної, господарської, політичної ситуації як у радянських прикордонних районах, так і загалом у СРСР, у тому числі інформацію про дислокацію та бойову готовність частин Червоної армії, хід підготовчих робіт до близької з Німеччиною війни, настрої населення в Західній Україні і Західній Білорусії напередодні вирішальних подій тощо.
Підсумовуючи свої спостереження за підготовкою СРСР до війни, полковник Окулицький, зокрема, стверджував, що вона, однак, не є свідченням «... концентрації військ з наступальною метою», що «... вперед висунуті лише передові частини». На переконання полковника, «...Радянський Союз боїться війни з німцями. Червона армія може піти на захід тільки через труп Німеччини. У разі нападу Німеччини на Росію слід очікувати, що радянські війська, гідність яких невелика, не витримають і відступатимуть на схід»[302].
Поряд із відзначенням зробленого поляками вкотре варто підкреслити, що в цей час діяльність їхнього військового підпілля в західних областях України була фактично під контролем НКВС. Сам Окулицький у щойно згадуваному донесенні до Варшави визнавав, що: «...робота польських підпільних організацій нічого на варта, оскільки вони достатньо відомі радянській контррозвідці. Умови конспіративної роботи дуже важкі. Загалом можна сказати, що дії гестапо порівняно з діями НКВС є просто дитячою грою»[303].
Цікаві свідчення повідомив польський полковник у рапорті до Варшави, вилученому чекістами, про становище українців у Західній Україні. Він писав: «Українці найбільш щільно згуртовані й організовані. Керівники обох течій УНДО втекли. Група Хомишина (станіславський греко-католицький єпископ. — І. І.) не має впливу. На сцені залишилися ОУН і Ярий (діяч ОУН і активний прихильник її співпраці з Німеччиною. — І. І.), який за теперішнього часу є господарем становища, через що значно зменшуються наші шанси на можливість порозуміння з ними»[304].
299
Armia Krajowa w dokumentach 1939–1945. — T. 2. — S. 62.
300
Armia Krajowa w dokumentach 1939–1945. — T. 2. — S. 65.
301
Mazur G., Węgierski J. Konspiracja Lwowska 1939–1944. Słownik biograficzny. — S. 140–141.
302
Польское подполье на территории Западной Украины и Западной Белоруссии 1939–1941. Перевод изъятого НКВД во Львове ситуационного доклада Л. Окулицкого С. Ровецкому. — С. 462–478.
303
Польское подполье на территории Западной Украины и Западной Белоруссии 1939–1941. Протокол допроса арестованного Окулицкого Леопольда Блажевича от 18 марта 1941 г. — С. 1180.
304
Польское подполье на территории Западной Украины и Западной Белоруссии 1939–1941. — С. 476.