Тільки разом
- Автор: Шевердіна Анастасія
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Любовно-фантастические романы
Электронная книга - «Тільки разом». Краткое содержание книги:
Друзі разом борються за нове життя в новому тілі, допомагаючи людям у нашому світі. Андрій відроджується до життя, забувши своє минуле, і Кет вирішує присвятити себе турботі про друга. Однак упоратися з відлюдькуватим геніальним вихованцем і своїми почуттями до нього «янголу-охоронцю» виявляється не так і просто. Особливо, коли на горизонті з’являються психіатр, який веде запеклу боротьбу з невидимою подругою Андрія, і наполеглива дівчина, що жадає його любові.
— Доброго дня.
— Скажіть, а ви раділи Нобелівській премії?
— Так, звичайно!
— А що вона вам дала?
— Мені було приємно, що про мене дізналося більше людей, що моя праця високо оцінена.
— А гроші дали?
— Дали. Але гроші приносять щастя лише в юності, — посміхнувся Кавабата.
— А якби вам не вручили цю премію? Ви були б щасливою людиною?
— Я був щасливою людиною! — впевнено мовив японець. — Я здійснився як людина і як митець. Жодна премія вже нічого не могла додати.
— Якщо ви були щасливою людиною, то чому ж ви покінчили із собою? — сміливо запитала дівчина.
— Усе закінчується — і щастя теж, — сумно посміхнувся Кавабата.
— Але за вашою логікою, — втрутився в розмову Андрій, — нещастя теж кінечне!
— Звичайно! — кивнув сивочолий письменник.
— То навіщо було помирати?! Треба було почекати кращих часів!
— Я не звик чекати! — категорично мовив Ясунарі. — Гідні люди повинні змінювати життя самі, а не очікувати на можливі зміни! Загалом, смерть не має значення. Має значення лише рішучість померти!
Андрій замислено потер лоба й тихо сказав:
— У цьому ви праві!
— А чи знаєте ви, молоді люди, що кодекс честі самурая вчить жити так, ніби ти вже помер?
— Я жила так, ніби я померла, — сказала Кет. Зла посмішка торкнулася її губ. — Виходить, я — самурай?!
— Ти померла, щоб зберегти свою честь?
— Певним чином.
— Тоді ти — справжній воїн! — радісно мовив Кавабата.
Кет посміхнулася — лагідно і вдячно.
— Але ви могли б написати ще багато прекрасних речей! — не вгавав Андрій.
— Я пишу! — Ясунарі вказав рукою на пісок. — І це — найкраще, що я написав за своє життя!
Кет віддалилася на кілька кроків, і літери на піску склалися в слова: «Будь людяним. Твоя доброта зцілює не тільки оточуючих, але й тебе самого».
Андрій полежав на піску, постійно соваючись, ніби йому муляло, а потім встав і мовив:
— Я так не можу! Сьогодні Вовка вступає до інституту!
— Що за Вовка? Що за інститут?
— Вовка — це мій двоюрідний брат, — пояснив хлопець. — І він вступає до КПІ.
— Нуууу, прекрасно! — позіхнула дівчина. — А ти тут до чого?
— Я маю допомогти йому написати вступний твір!
— Серйозно? — посміхнулася Кет. — То оце так ти допомагаєш людям? Підказуєш на іспитах?
— Я роблю усе можливе, щоб допомогти своїм рідним!
— Навіть, якщо це протизаконно?
— Ні, протизаконних дій я не чинив! — палко запевнив Андрій. — Звичайно, бувають випадки сумнівні з моральної точки зору, як от зараз. Але я виправдовуюсь тим, що добро ніколи не може бути помилкою! І до речі, іншим людям теж допомагають. Інколи ми навіть не здогадуємося, скільки зусиль багатьох людей стоїть за чиєюсь незначною перемогою!
— Ой, та мені байдуже, можеш не виправдовуватись! — махнула рукою Кет.
— Хочеш зі мною?
— Ні! Я нічого не хочу! — зітхнула дівчина.
Андрій сів поряд із Кет на пісок і сумно посміхнувся.
— Ти чого? — здивувалася дівчина.
— Сьогодні твій похорон. Співчуваю! Ти підеш?
— Ти що, здурів?! — спалахнула Кет. — Щоб я пішла на власний похорон? Пішла до них, до тих скотів?!
— А що тут такого? — знизав плечима Андрій. — Я ходив на свій похорон. Мені було цікаво. І потім, я хотів підтримати батьків.
— Мені нема кого підтримувати! — різко мовила Кет.
— Хочеш, я сходжу?
— Ні, не йди! Якщо хочеш допомогти, побудь зі мною! Ти мені потрібен тут!
Андрій встав і наказав Кет:
— Піднімайся!
— Навіщо?
— У тебе була мрія десь побувати?
— Звичайно, була! Я хотіла відвідати Київ, Москву, Мінськ…
— Значить, відвідаємо!
— Ти серйозно? — посміхнулася дівчина.
— Почнемо з Києва! Ми можемо наступної миті опинитися в будь-якому куточку світу! Якщо подорожувати не зараз, тоді — коли?
Повернувшись із мандрів, Кет лягла на пісок і заплющила очі. Хотілось якнайдовше зберегти перед внутрішнім зором усе побачене. Андрій опустився на бархан поряд із дівчиною.
Кет посміхалася. Скільки нових прекрасних вражень дав їй цей день! Чого тільки коштує Хрещатик, Лавра, Володимирська гірка! Невже людина насправді може бути щасливою? Невже в неї дійсно є друг, який підтримує, радить, допомагає, дарує сили й радість?
— Як думаєш, я могла побачити все це за життя? — запитала у хлопця Кет.
— Технічно — могла. Для цього ж не треба великих грошей чи розуму, лише бажання. Проте ти могла просидіти у своєму містечку й за життя не побачити нічого, що далі за твій ніс. Щастя й нещастя — лише наслідок нашого вибору.