Тільки разом
- Автор: Шевердіна Анастасія
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Любовно-фантастические романы
Электронная книга - «Тільки разом». Краткое содержание книги:
Друзі разом борються за нове життя в новому тілі, допомагаючи людям у нашому світі. Андрій відроджується до життя, забувши своє минуле, і Кет вирішує присвятити себе турботі про друга. Однак упоратися з відлюдькуватим геніальним вихованцем і своїми почуттями до нього «янголу-охоронцю» виявляється не так і просто. Особливо, коли на горизонті з’являються психіатр, який веде запеклу боротьбу з невидимою подругою Андрія, і наполеглива дівчина, що жадає його любові.
— Сенсу немає, — впевнено сказала Кет. — Ні в чому немає сенсу!
Молоді люди знову замовкли. Чорна цятка чимдалі наближалася, набуваючи людської подоби. Врешті Кет розгледіла на піску огрядного чоловіка років п’ятдесяти — сонного, лисого, з пом’ятим жовтим обличчям.
— Хто це? — пошепки запитала дівчина.
— Джон Сміт.
— А ти всіх тут знаєш?
— Ні, далеко не всіх. Люди з’являються і зникають, не всі відрекомендовуються. Але цього американця знають майже всі. Він уже понад тридцять років ось так незворушно лежить на піску.
— Не хоче жити?
— Нічого не хоче.
— Ну і правильно!
— Правильно?! — скипів Андрій. — Бездіяльність — дочасна смерть!
— Ой, не сміши мою п’ятку! Ми вже померли!
— Дурні й слабаки померли, а розумні й сильні — живуть і будуть жити!
— Тссс! — Кет стисла руку Андія. — Він же чує!
— Хай чує! По-перше, я правий, а з правдою гріх критися. По-друге, йому байдуже.
Андрій мовчки пройшов повз Джона Сміта, Кет призупинилась і привіталася. Сміт кивнув і знову звів очі до низького сірого неба. Кет наздогнала Андрія й зазирнула йому в очі.
— По-твоєму, я теж слабачка й дурепа?!
— Очевидно, — спокійно відповів парубок.
— Я терпіла, доки могла! Більше не було моїх сил зносити таку наругу!
— Ну звісно, померти значно легше, ніж жити! Жити й боротися.
— Хто б казав! — просичала Кет. — Якщо ти такий розумний і сильний, то чому ж покінчив із собою?!
— Я люблю життя й не боюся смерті! — Андрій зупинився й уважно подивився дівчині в очі. — Але помирання — то зовсім інша справа! Не страшно померти, страшно помирати. Помирати довго й болісно, втрачаючи людські риси й усі свої особисті чесноти. У мене був рак. Рак мозку. Я перетворювався на тварину. Я жив як людина, я плекав у собі людину довгі роки. Я не міг дозволити хворобі забрати в мене не тільки життя, але й мою особистість — мене самого. Я скоїв самогубство, але я не вбив себе. Я помер із спрагою до життя, ненавидячи слабкість духовну й фізичну. Своєю смертю я зневажив смерть. Смерть мені по коліна!
Нерозуміння в очах Кет раптом змінилося захватом.
— Ти — молодець! — посміхаючись, сказала дівчина. — Ти вартий життя!
— І ти варта! Ми всі варті! — Очі Андрія випромінювали спокійну впевненість і світло. — Ми будемо жити! Ми зможемо!
— Я не хочу, — спохмурніла Кет. — Не можу. Це — не моє.
— А що — твоє?! Хіба є варіанти?
Кет хотіла відповісти, але яскравий спалах відволік її увагу. Просто з повітря виникла жінка. Вона поглянула на парубка й дівчину, привіталася й пішла геть.
— Що це в біса таке?! — запитала Кет.
— Жінка повернулася зі світу людей до чистилища, — буденним тоном пояснив Андрій.
— То тут вихід у наш світ?
— Не тільки саме тут. Коли ти зосередишся й уявиш якесь місце в нашому світі — ти перенесешся туди. Коли ти захочеш побачити якусь людину — ти побачиш її і зможеш опинитися поряд.
— Це так просто?!
— Запам’ятай, Кет, — посміхнувся Андрій, — усе найважливіше в нашому житті — просто. Вихід є завжди, навіть якщо ти його не бачиш!
Андрій і Кет повільно наближалися до літнього чоловіка, який сидів навколішках і пальцем щось писав на піску.
— Це хто? — запитала Кет.
— Кавабата Ясунарі! — мовив хлопець, багатозначно вирячивши очі.
— Хто?!
— Це японський письменник, який у 1968 році отримав Нобелівську премію з літератури! — із захватом мовив Андрій.
— І що йому з того?
Парубок знизав плечима.
— Не знаю! Та яка різниця?! Ця висока нагорода прекрасна сама собою!
— Угу-угу! — єхидно мовила Кет. — Така прекрасна, що він аж помер від радощів!
— От тільки не треба зловтішатися з цього приводу! — очі Андрія миттю перетворилися на дві крижинки. — Смерть — не привод для сміху! Тим паче — смерть видатної людини!
— А чому він помер?
— Я не знаю. Ясунарі не казав.
— Значить, погано питали!
— Хочеш — запитай у нього сама! — скривився Андрій. — Мені незручно й боляче лізти до людини з такими питаннями!
— От і запитаю! — Кет труснула рудою гривою, наморщила носика й підійшла до старого.
— Вітаю! — сказала дідусю Кет.
Чоловік приязно поглянув на Кет і сказав: