Тільки разом
- Автор: Шевердіна Анастасія
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Любовно-фантастические романы
Электронная книга - «Тільки разом». Краткое содержание книги:
Друзі разом борються за нове життя в новому тілі, допомагаючи людям у нашому світі. Андрій відроджується до життя, забувши своє минуле, і Кет вирішує присвятити себе турботі про друга. Однак упоратися з відлюдькуватим геніальним вихованцем і своїми почуттями до нього «янголу-охоронцю» виявляється не так і просто. Особливо, коли на горизонті з’являються психіатр, який веде запеклу боротьбу з невидимою подругою Андрія, і наполеглива дівчина, що жадає його любові.
— Я хочу провчити тебе! Я хочу пробитися до твого серця крізь шар сала! — сказала Кет, щипаючи вітчима за пузо, гладкі руки й ноги.
Чоловік замахав руками, намагаючись відігнати невидимого нападника. Вітчим перечепився через порожні пляшки й гепнувся додолу.
— Дідько! — заволав він. — Пішла геть! Сатана! Згинь!
Дівчина штовхнула чоловіка ногою.
— Не чіпай мене! Не чіпай, будь ласка!
Кет засміялася.
— Будь ласка?! Згадав про ввічливість?! Пам’ятай: завжди є супротивник, який сильніший за тебе! Тобі пощастило, що я не можу тебе вбити! Але я можу змусити тебе вбити себе самого! Шкода, Андрій не дозволить мені цього зробити! Утім, я й сама не хочу, аби цей мій вчинок принизив мене ще більше, ніж твій злочин!
Дівчина зникла. Чоловік сидів на підлозі, трясся, тихо лаявся й розтирав забитий лікоть.
Андрій відразу помітив, що Кет незвично весела й збуджена.
— Щось добре трапилося? — з надією запитав хлопець.
— Так!
— А що саме, якщо не секрет?
— Не секрет! Мала сьогодні розмову з вітчимом. Здається, він починає розкаюватися!
— О, це ж прекрасно! І як тобі вдалося цього досягти?
— У мене свої методи! — загадково посміхнулася Кет.
— Сподіваюся, гуманні? — занепокоївся Андрій.
— Сподівайся! — засміялася Кет і відвернулася.
Наступного дня Кет відвідала вітчима в рюмочній. Чоловік сидів сам-один за заяложеним столом і повільно висмоктував горілку з брудної чарки. Дівчина сіла навпроти вітчима.
— Ну що, сумуєш без мене?
Вітчим підняв очі й здригнувся.
— Знову ти! — приречено мовив він.
— Як би ти хотів померти? — посміхаючись, запитала Кет. — Тебе задушити, побити, скинути з даху? Хочеш, штовхну під машину?
П’яні очі чоловіка сповнилися жахом.
— Відчепися! Чого ти хочеш?! — закричав він.
М’яті й брудні завсідники рюмочної байдуже поглянули на чоловіка.
— Я хочу жити! — сумно відповіла Кет. — Хочу друзів, родину, діток. Шити хочу. Чому я повинна була все через тебе втратити?!
— Через мене?! — щиро здивувався вітчим. — Та що я тобі такого зробив?! Хіба через таку дурню кидаються з даху?!
— Моє життя зламали! І ти — в першу чергу!
— Не треба було чіплятися до мене, сердити, дражнити!
— То я сама винна в тому, що зі мною сталося?! — підхопилася Кет.
— А хто поліз до мене битися?!
Кет кинулася до чоловіка, прагнучи вчепитися йому у волосся.
— А мати теж лізла до тебе битися?! Брехлива, хтива, підступна тварюка! — закричала Кет. — Як тільки ти заснеш, я тебе заріжу! Я задушу тебе подушкою! Ти вже не будеш жити, ти здохнеш, присягаюся!
— Проообі! — заволав вітчим. — Люди, рятуйте! Допоможіть!
П’яниці сумно дивилися на чоловіка, який борсався посеред кімнати й захлинався криком, позіхали й зітхали.
— Білка, товариші! — констатував худий дідок у тріснутих окулярах.
— Тут немає людей, і тобі ніхто не допоможе! — відступаючи від вітчима, сказала Кет.
Як тільки Кет повернулася, на неї вже чекав Андрій. Його блакитні очі потемнішали, на красиве обличчя впала тінь смутку. Дівчина відразу зрозуміла, що друг знає про її витівки.
— Що ти скажеш на своє виправдання? — крижаним тоном мовив Андрій.
— Що він — свиня!
— Цього недостатньо, щоб його мучити!
— Тоді він гірший від свині! І цього досить, щоб його вбити!
— Кет, будь ласка, йди далі! — зітхнув Андрій. — Облиш цей бруд, цей біль у минулому!
— Тобі легко казати! — спалахнула Кет. — Як таке можна забути?!
— Я не раджу забути, я раджу облишити!
— А хіба ти облишив своє минуле?!
— Ні, бо в ньому — моє майбутнє! А у тебе, якщо ти озиратимешся назад, майбутнього немає!
— То й не треба! Навіщо мені жити?!
— Щоб радіти, виконувати свої бажання, робити добро іншим!
— Не переконав!
— Щоб мати справжню люблячу родину!
— А варто ризикувати?!
Андрій узяв дівчину за руку й повів до виходу з пустелі.
— Куди ти мене тягнеш?! — обурилася Кет.
— Хочу з деким познайомити! — посміхнувся хлопець.
Андрій і Кет опинились у тіні розлогого каштану. На дитячому майданчику чоловік і жінка гралися з веселим чорнявеньким хлопчиком років п’яти.
— Ото мої батьки! — посміхаючись, вказав на пару Андрій. — Мати посивіла. Дуже шкода! У неї було таке красиве каштанове волосся!
Кет дивилася на щасливу родину й у її душі просиналася отруйна змія заздрості. Ніколи батьки не гралися з нею, ніколи не цілували, не гладили голівку, ніколи батько не підіймав на руках високо-високо до неба. У неї не було дитинства. У неї не було справжнього життя. І вже не буде.