Тільки разом
- Автор: Шевердіна Анастасія
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Любовно-фантастические романы
Электронная книга - «Тільки разом». Краткое содержание книги:
Друзі разом борються за нове життя в новому тілі, допомагаючи людям у нашому світі. Андрій відроджується до життя, забувши своє минуле, і Кет вирішує присвятити себе турботі про друга. Однак упоратися з відлюдькуватим геніальним вихованцем і своїми почуттями до нього «янголу-охоронцю» виявляється не так і просто. Особливо, коли на горизонті з’являються психіатр, який веде запеклу боротьбу з невидимою подругою Андрія, і наполеглива дівчина, що жадає його любові.
— Ти?…
— Так, я! Я був з тобою! Який телепень! Марна надія! Усе марно! Господи, ну чому я знову маю померти нізащо?!
— Знову? — шоковано перепитала Кет. — А ти…
— Тільки не треба прикидатися, що ти не зрозуміла! — закричав парубок. — Я відразу ж відчув, що помер!
— Я померла?! Кінець?! — полегшено видихнула дівчина.
Парубок глибоко зітхнув і витер долонями запалі щоки.
— Ти померла. Але це не кінець. Це довга історія.
Хлопець подав Кет руку й відрекомендувався:
— Андрій.
Дівчина ледь доторкнулася до долоні.
— Кет.
— Кет? Ти англійка?
— Катя Козлова. Після «Сімнадцяти миттєвостей весни» причепилося.
— Ааа! — посміхнувся Андрій. Очі хлопця на мить сяйнули травневою блакиттю і згасли. — Радистка, значить?
— Ні, швачка. А ти?
— Поет. А довкола коли не проза, то драма!
— Досить із мене драм! Можна відразу до справи?
— До справи — можна, — знизав плечима Андрій. — Тільки от справи погані у нас, розумієш?
Кет ще раз озирнулася й зітхнула.
— Я нічого не розумію! Що це за місце? Пекло?
— По-перше, відразу хочу попередити, що нікому достеменно невідомо, що це за місце і де воно знаходиться. Шляхом індукції та дедукції, а тож завдяки методу спостереження й безпосередній практиці вдалося встановити, що ми знаходимося в своєрідному чистилищі, яке є перпендикулярним всесвітом щодо нашого.
Кет криво посміхнулася.
— Так, ти, значить, розумник? Давай відразу домовимося — розмовляй зі мною по-людськи: я голову сушити не люблю і не буду!
На обличчя Андрія впала тінь.
— А ти, значить, не любиш розумників? — холодно запитав парубок.
— Я нікого не люблю! — категорично відповіла Кет. — Я любила, і любов завела мене на дах багатоповерхівки. Із мене досить.
— Але любов — єдине, заради чого дійсно варто жити! Любов…
— Усе дурня і брехня! — перервала Андрія Кет. — Коли наступного разу тебе потягне на романтику — пригадай мій мозок на асфальті. Сподіваюся, це врятує тебе від повторення моєї долі!
Хлопець гидливо скривився й відвів очі.
— Ну, далі! Що там з чистилищем і тим… всесвітом?
— У це місце потрапляють тільки самогубці. Закони тут доволі прості. Людині надається другий шанс на життя. Із філософської точки зору… — Андрій скоса поглянув на кисле обличчя Кет і затнувся. — Мабуть, я краще буду відразу на прикладі пояснювати.
Дівчина кивнула.
— Наприклад, я. Я покінчив із собою, коли мені було дев’ятнадцять. Мені дають іще дев’ятнадцять років, аби я визначився, чи хочу я жити. Якщо я не хочу жити, я можу просто тинятися пустелею й нічого не робити. Дев’ятнадцять років спливе і я остаточно припиню існувати. Якщо ж я захочу жити, я повинен буду допомагати людям там, удома, і тоді через дев’ятнадцять років я знову народжуся, забуду своє минуле й матиму нове життя в іншому тілі. Але є ще й інша можливість — для тих, хто не боїться ризикувати. Можна врятувати людину від самогубства. Тоді термін перебування в чистилищі зменшиться на стільки років, скільки виповнилося врятованому самогубці.
— А якщо самогубця не вдасться врятувати?
— Тоді ці роки вважаються втраченими, просто змарнованими. Їх можна вирахувати з терміну свого перебування в чистилищі. Власне, остаточна загибель у такому разі майже неминуча. До речі, скільки тобі повних років?
У Кет раптом похололи ноги.
— Шістнадцять.
— Прекрасно! — гірко посміхнувся Андрій. — Мені залишилося трішки більше півроку побути привидом — і я зникну!
Кет заглушила в собі паросток жалю до хлопця й мовила:
— От і добре! Хіба не цього ти хотів, накладаючи на себе руки?
— Я хотів жити! — обурено вигукнув Андрій. — Я й зараз хочу!
— То всі, хто хочуть жити, себе вбивають?! — посміхнулася Кет.
— У мене не було виходу! Я просто не хотів…
— У всіх не було виходу! — скрикнула Кет. — Звідти взагалі немає виходу — навіть у труні, як виявилось! Життя — лайно! І смерть — також!
— Що ти верзеш?! Якщо ти врятуєшся, якщо будеш жити, я не пошкодую…
— До біса! — заволала дівчина. — До біса тебе і мене! До біса життя! До біса ці кляті закони! Я не буду жити! Не хочу! Я хотіла померти і я померла — мене вже не врятуєш! Та й узагалі, рятуватися треба не для життя, а від нього!
Андрій розкрив рота, ніби збирався заперечувати, але раптом знітився, скис і опустив очі.