Пригоди бравого вояки Швейка
- Автор: Гашек Ярослав
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 978-966-663-093-6
- Переводчик: Степан Масляк
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Пригоди бравого вояки Швейка». Краткое содержание книги:
Коли я був на військовій службі, один піхотинець застрелив капітана. Зарядив гвинтівку і пішов у канцелярію. Там йому сказали, тобі, мовляв, нічого тут робити, а він своє і своє: хоче, каже, говорити з паном капітаном. Цей капітан вийшов до нього і тут же вліпив йому казармений арешт, а той підняв гвинтівку і пальнув капітанові просто в серце. Куля вилетіла крізь спину та ще й шкоди наробила в канцелярії: розбила банку чорнила, а воно облило службові документи.
— А що потім сталося з тим жовніриком? — спитала пані Мюллерова згодом, коли Швейк уже одягався.
— Повісився на підтяжках, — відповів Швейк, чистячи свій котелок. — А ці підтяжки навіть не його були. Він позичив їх у тюремного наглядача, збрехавши, ніби в нього штани злітають. Що ж він, дурний був чекати, поки його розстріляють.
Не дивуйтеся, пані Мюллерова, в такому становищі кожному голова обертом піде. Наглядача за це розжалували і припаяли йому шість місяців. Але він їх не відсидів. Утік до Швайцарії і зробився там проповідником у якійсь церкві. Тепер чесних людей мало, пані Мюллерова. Гадаю, що і пан ерцгерцоґ Фердинанд у цьому Сараєві не розчовпав, що воно за пташка той, хто в нього стріляв. Побачив цього панка і, певно, подумав: «Це, мабуть, порядна людина, якщо гукає мені „хай живе“». А панок тим часом його й бацнув. Засадив одну кулю чи кілька?
— Газети, мосьпане, пишуть, буцімто пан ерцгерцоґ був, як решето. Той випустив у нього геть усі набої.
— Це йде, пані Мюллерова, як по маслу, страшенно швидко.
Я для такої справи купив би собі браунінґ. На вигляд — іграшка, а тим часом за дві хвилини можна перестріляти двадцять ерцгерцоґів, байдуже — сухорлявих чи опецькуватих. Хоч, між нами кажучи, пані Мюллерова, в товстопузого ерцгерцоґа вцілити безперечно легше, ніж у кощавого.
Пам’ятаєте, як оті португальці підстрелили свого короля?{4} Він був такий же черевань. Та що й казати, адже ж король ніколи худенький не буває. Ну, тепер я йду до кнайпи «Під чашею», а коли прийдуть за тим пінчером, — я вже взяв за нього завдаток, — то перекажіть, що він у мене на селі у псарні, я йому недавно підрізав вуха, і доки вони не загояться, песика не можна перевозити, бо вуха застудяться. Ключ залиште у двірнички.
У кнайпі «Під чашею» сидів лише один відвідувач. Це був таємний агент державної поліції Бретшнейдер. Шинкар Палівець мив тацки[1] з-під пива, а Бретшнейдер марно намагався зав’язати з ним серйозну розмову.
Палівець був відомий грубіян, кожне друге слово в нього було або «дупа», або «гівно», але при цьому він був начитаний і радив кожному прочитати, що саме написав про ці вищезгадані речі Віктор Гюґо, переказуючи останню відповідь старої гвардії Наполеона англійцям у битві під Ватерлоо{5}.
— Гарне літо маємо, — вів далі Бретшнейдер свою серйозну розмову.
— Все це гівна варте, — відповів Палівець, ставлячи тацки до мисника.
— Та й накоїли ж вони нам у Сараєві — нема чого й казати, — з проблиском надії відізвався Бретшнейдер.
— В якому Сараєві? — перепитав Палівець. — У тій нусельській винарні? Там же бійки кожного дня. Воно ж відомо — Нуслі!
— У боснійському Сараєві, пане шинкарю. Застрелили там нашого пана ерцгерцоґа Фердинанда. Що ви на це?
— Я в такі справи не втручаюся. З такими справами хай мене кожний поцілує в дупу, — чемно відповів пан Палівець, запалюючи люльку. — Бо встрявати в наші часи у такі справи це однаковісінько, що в петлю лізти. Я дрібний торговець. Хто до мене приходить і замовляє собі пиво, тому я й наливаю, а якесь там Сараєво, політика або небіжчик ерцгерцоґ — це не для нас, на цьому нічого не заробиш, хіба що кримінал в Панкраці{6}.
Бретшнейдер замовк, розчаровано оглядаючи порожню кнайпу.
— Тут колись висів портрет найяснішого нашого цісаря, — за хвилину знову заговорив він, — саме там, де тепер дзеркало.
— Еге ж, правду кажете, висів, — ствердив пан Палівець, — та на той портрет дуже мухи насрали, от я і виніс його на горище. Бо, знаєте, ще хтось, бува, дозволив би собі кинути якесь слово і могли б з цього вийти неприємності. І на чорта мені це здалося?
— В тому Сараєві, напевно, було дуже паскудно, пане шинкарю?
На це підступне пряме запитання пан Палівець відповів надзвичайно обережно:
1
Тацки — глиняні підставки під кухлі пива.