Метаморфози
- Автор: Назон Публий Овидий
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- Переводчик: Андрій Олександрович Содомора
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Метаморфози». Краткое содержание книги:
Переклад з латини. В поемі «Метаморфози» на матеріалі міфів про різноманітні перевтілення автор задумав пояснити все, що відбувається в мінливому світі природи. В цьому творі Овідій розгортає понад двісті сказань про чудесні метаморфози, починаючи від створення світу як першого «перетворення» хаосу на космос і закінчуючи офіційним міфом про перетворення Юлія Цезаря на зірку. Це — найбільш відомий твір знаменитого римського поета.
Перейти на страницу:
294] З неба високого вздрівши таку неймовірну обнову,
295] Лібер—отець зміркував, що й його годувальницям юні
296] Можна б вернути літа — й від колхідянки дар цей отримав.
297] Щоб неперервним був підступів ряд, удає, що порвала
298] З мужем. І ось припадає благальницею до порогів
299] Пелія. Старість пригнула його, тож її повітали
300] Дочки й у дім повели. За хвилину хитрунка з Колхіди
301] Так придобрилася їм, що вони й не відчули обману.
302] Про добродійства свої почала; зупинилась на тому,
303] Як од Есона старечі роки їй вдалось одігнати.
304] Так заронила надію в серця, що й Пелія, батька,
305] Можна так само з похилого віку в юнацький вернути.
306] Дочки вмовляти взялись, натякають на щедру оплату.
307] Мить якусь хитра Медея мовчить: удає, що нелегко
308] Зважитись їй на таке. Зволіканням їх мучить, лукава.
309] Врешті, погодившись, каже таке: «Щоб моя обіцянка
310] Мала вагу, барана—вожака приженіть, що найстарший
311] З—посеред ваших отар: у ягня заміню його зіллям».
312] Бачить, уже барана, що років йому годі злічити,
313] Тягнуть за скручений ріг, біля впалих висків ухопивши.
314] Тільки—но в горло худе йому ніж гемонійський встромила,
315] Лезо тонке заплямивши подекуди кров'ю скупою, [122]
316] Тушу в опуклий казан опускає чаклунка й одразу
317] Суміш міцну туди ллє — й на очах його члени маліють,
318] Роги зникають цілком, а з рогами — й роки незчисленні.
319] Вже мов забекало щось у нутрі порожнистої міді.
320] Диво бере всіх. Аж бачать: ягнятко виплигує звідти
321] Жваво, й гуляє собі, і за вим'ям, голодне, шукає.
322] Тут заніміли Пелеєві дочки й, коли обіцянку
323] Ділом скріпила Медея, ще впертіше стали благати.
324] Три рази коней своїх, що в Іберську ріку поринали,
325] Феб розпрягав. А четвертої ночі, коли замигтіли
326] Зорі, Еетова спритна дочка на пожадливий пломінь
327] Чистую воду кладе й звичайнісінькі трави в ній варить.
328] Ось і володар заснув, мов покійник, розслабивши тіло.
329] Далі й усіх його слуг заспокоїв такий же мертвецький
330] Сон, що його ворожба й заклинання могутні зіслали.
331] В батькову спальню услід за Медеєю дочки проникли,
332] Стали край ложа його. А вона: «Розгубились ви, бачу,—
333] З піхов добудьте мечі й од старої звільніть його крові,
334] Щоб молодеча натомість могла струмувати у жилах.
335] Вашого батька і вік, і життя нині вам доручаю.
336] Тож, коли щире чуття привело вас, а не забаганка,—
337] Батькові допоможіть: його старість мечем подолайте,
338] Гострим залізом ударте, хай витече пасока з тіла!
339] Та, котра з глибшим чуттям, на нечулість наважилась перша.
340] Злочин вершить, уникаючи злочину. Зранюють батька,
341] Навіть не бачачи ран: відвернули обличчя від нього,
342] Тільки правиця раз по раз мечем ударяє наосліп.
343] Він, хоча кров ю підплив, та, насилу опершись на лікоть,
344] Хоче звестися, посічений, з ложа й тремтливі долоні
345] Серед мечів піднімаючи,— «Що ви,— звернувся благально, —.
346] Чините, дочки мої? Хто вам меч проти рідного батька
347] Вклав у правицю?» В них запал погас, опустилися руки.
348] Пробував ще говорить, та Медея мечем перетяла
349] Вихід словам, покалічене тіло в окріп опустила…
350] Скарана б тут же була, якби в небо на зміях крилатих
351] Не піднялася в цю мить. Уже високо над Пеліоном
352] Тінявим лине вона, де оселі філірські; під нею —
353] Отрій, а далі — місця, що прадавній Керамб їх уславив:
354] Німфи на крилах його понесли, коли море бурхливе
355] Над суходолами ген розіслалося; так він уникнув
356] Девкаліонових вод і не бачив навислої хвилі.
357] Ось, залишаючись зліва внизу, Еолійська Пітана
358] В ється, немовби там довгого змія хтось висік із скелі;
359] й Іди затінений гай, де бичка — свого сина крадіжку —
360] Спритно колись заховав, перевтіливши в оленя, Лі бер.
361] Далі — горбок пісковий, що піднявся над батьком Коріта,
362] Й тихі поля, що колись їх жахнула, загавкавши. Мера; [123]
363] Й Кос, Евріпілове місто міцне, де рогатими стали
364] Надто зухвалі жінки по відході загонів Геракла.
365] Фебовий Родос минула вже, де іалізьких телхінів
366] Люд оселивсь, що одним тільки зором усе міг псувати,—
367] В братові хвилі занурив його, не злюбивши, Юпітер.
368] Давньої Кеї Картейська твердиня лишилась позаду,
369] Де колись Алкідамант заніміє з великого дива,—
370] Батько,— як донька його переміниться в тиху голубку.
Перейти на страницу: