Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом
- Автор: Бояновська Едита М.
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-125-0
- Переводчик: Андрій Бондар
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом». Краткое содержание книги:
У зображенні саксо-норманського конфлікту в «Альфреді» Гоголь драматизує спробу саксів позбутися іноземного ярма. Історична проза того часу широко використовувала цю риторику, зображуючи конфлікти Росії з поляками та французами під час Смутного времени та війни 1812 року. Гоголь підкреслює соціальний поділ між «народом» та аристократією всередині саксонської нації. Саксонський простолюд залишається вірним своєму інстинктивному, вродженому патріотизму, тоді як жадібні аристократи співпрацюють з норманськими гнобителями заради матеріальної вигоди або політичної влади. Нерозтрачене національне почуття російського народу та корумпованість аристократії в часи національної кризи були також популярним топосом націоналістичної літератури на історичну тематику — від Заґоскіна та Ґлінки до Кукольника.
Vox populi відкриває п’єсу Гоголя. Коли сакси чекають на прибуття короля Альфреда (849—901) з його поїздки до Риму, то скаржаться на гноблення норманів і їхні невимовні злочини проти саксів та їхньої релігії. Саксонські тани (аристократи) співпрацюють з норманами — яких Гоголь, слідом за Тьєррі, називає датчане — для того, щоб, порушуючи саксонський закон, захопити землю вільних саксонських землеробів (сеорлы). Зібраний натовп сподівається, що король Альфред покладе край цим зловживанням. На відміну від англійської літератури, де образ Альфреда — ідеальний конституційний монарх, Гоголь зображує його як сильного лідера та прихильника необмеженої королівської влади, хоч він планує використати свою владу в майбутньому радше з освітньою метою, а не військовою. Однак напад датчан і норманів вимагає від Альфреда, перш ніж стати освіченим монархом, спочатку стати воїном. Після початкової військової поразки Альфред піднімає релігійний запал своїх військ. Він благає Христа, Богородицю і Святого Георгія на белом коне, які, вочевидь, і ведуть їх до перемоги (ПСС 5, 193).
З усіх можливих аналогій між історичним моментом, описаним в «Альфреді», та історією Росії, поза сумнівом, Святий Георгій — святий-покровитель Росії, увічнений в іконографії верхи на білому коні —найсильніше вказує на цей зв’язок. У своєму дослідженні цієї драми М. П. Алєксєєв розвиває тезу Чєрнишевського про те, що Гоголь замислював Альфреда як «символічний апофеоз Пєтра». Звісна річ, ця інтерпретація правдоподібна. Як і гоголівський Альфред, Пьотр Перший поїхав за кордон здобути знання, сприяв поширенню освіти, централізував владу у руках одного правителя й обмежив вплив старих аристократичних родів. Подібно до саксонського короля, Пьотр міг втілити свої реформи лише після перемоги над скандинавським ворогом своєї країни — шведами. Втім, Алєксєєв правий, коли вважає будь-які безпосередні історичні аналогії надто спрощеними й відзначає близькість «Альфреда» до інших текстів Гоголя[163].
Одна аналогія, яку Алєксєєв не враховує, стосується контексту російсько-українських взаємин. Поневолення вільних саксонських селян-землеробів саксонськими танами найбільш виразно вказує на цю проекцію. Селянин Кудред скаржиться у п’єсі, що він приєднався до тана Етебальда, щоби допомогти йому побороти датчан, але Етебальд загарбав його землю і зробив його невільником. Для українців поширення та узаконення кріпацтва в Україні за правління Єкатєріни Другої було якраз таким самим незаконним поневоленням вільних людей. Це був помітний крок на шляху нищення самобутніх прав України як окремого утворення у складі Московитської, а потім Російської імперії. Єкатєрінинська політика закріпачення була сприйнята з сильним засудженням в Україні. Український письменник Василь Капніст на знак протесту написав Оду на рабство (1783), яку, враховуючи дружбу між родинами Капністів і Гоголів, Микола Гоголь, поза сумнівом, знав[164].
По суті, скаргу Кудреда можна інтерпретувати як образу всього українського народу — і не лише селян — на росіян, які спритно «поневолили» їх за допомогою Переяславських угод. Відповідно до української сторони, ці угоди були військовим союзом, укладеним зі стратегічною метою для боротьби зі спільним ворогом (поляками), і не містили умови, за якою Україна відмовляється від своєї внутрішньої незалежності, що підтвердив цар. Однак після підкорення польського ворога Московія заходилася відбирати свободу в України. Взаємини Кудреда з Етебальдом разюче нагадують долю України у складі Російської імперії:
163
Алексеев М. П., Драма Гоголя из англо-саксонской истории, у Н. В. Гоголь: Материалы и исследования, том 2, изд. В. В. Гиппиуса, 242—285 (Москва: Изд. Акад. Наук СССР, 1936), 247, 282.
164
Родини Гоголя й Капніста мешкали по сусідству і дружили. Гоголь залишався у дружніх стосунках із дітьми Капніста й до кінця життя листувався з його дочкою Софією Капніст-Скалон. Він оплакав смерть старого письменника (ПСС 10, 45, 393—394; ПСС 11, 430).