Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом

1827 року в Московском вестнике з’явилася захоплена рецензія на книгу Тьєррі. Зображення у книзі саксів під гнітом норманського ярма зарезонувало з власною історичною мартирологією Росії — великою мірою міфічною, але охоче підхопленою націоналістичною історіографією — великими травмами, яких вона зазнала від так званої татарської навали[158]. Рецензент відзначає симпатію Тьєррі до «підкореної та пригнобленої нації», якій нормани завдали незліченних «страждань»[159]. Видавець Московского вестника, немовби бажаючи уникнути плутанини в питанні, хто є жертвою, якщо цю парадигму застосувати до російської історії, пояснює у примітці, що нормани поводили себе однаково на всіх завойованих землях, включно з Росією. Ця примітка надає Росії роль підкореної нації, що зазнала страждань від лихого гнобителя. Ілюструючи імперську амнезію, яку я відзначила вище в цій частині, анонімний рецензент не допускає жодних проблемних аналогій між норманами та актуальним статусом Росії як країни-поневолювача, що накидає «ярмо» на інші народи.

Ця операція перетворює стародавню Русь на жертву подвійного ярма — на додачу до татар, ще й норманів. Населення Русі та сакси насправді пережили спільну історію норманського впливу, хоч «ярмо» тут не буде найдоречнішою метафорою. У російській історіографії за суперечливою норманською теорією вважалося, що група норманів, яких називали «варягами», переходячи через східнослов’янські землі у процесі торгівлі з Візантією, прийняли запрошення слов’ян-новгородців прийти і правити ними. Вони заснували руську державу і справили цивілізаційний вплив на східних слов’ян. Хоч у XVIII столітті російський історик Ломоносов відкинув цю теорію, вважаючи її сфабрикованою німецькими істориками, історики XIX століття загалом прийняли її, лише обговорюючи її масштаб і значення[160].

Норманська теорія поставила незручну проблему — рідне (слов’янське) походження російської нації проти іноземного (норманського). Друг Гоголя Міхаїл Поґодін, який спеціалізувався на цій темі, прийняв норманську теорію, хоч і виступав за слов’янськість як основу ранньоруської культури. Осіп Сєнковський у своїй статті 1834 року про скандинавські саги, навпаки, стверджував, що проторосіяни насправді були не слов’янами, а норманами, які з часом змішалися з корінним слов’янським населенням. Він стверджує, що скандинавські саги посприяють вивченню давньоруської історії, яка загалом збігалася в цей період з історією норманів[161]. У своїй опублікованій статті Гоголь висміяв погляди Сєнковського, хоч у своїх приватних нотатках про ранньослов’янську історію він сам описав проторосіян (россы) як норманів, які підкорили слов’ян, таким чином погоджуючись із Сєнковським[162]. Це ще один приклад розбіжності між Гоголем як публічним і приватним істориком, який можна пояснити політичним тиском сучасності.