Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом
- Автор: Бояновська Едита М.
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-125-0
- Переводчик: Андрій Бондар
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом». Краткое содержание книги:
Зображуючи середньовічне дитинство модерних європейських народів у своїй статті про середні віки, Гоголь наголошує на центральній ролі папства і хрестових походів. Папська влада забезпечувала виховну матрицю для молодих європейських народів, які в іншому випадку впали б жертвою мусульманських завойовників. Що ж до хрестових походів, Гоголь стверджує: И напрасно крестовые походы называются безрассудным предприятием. Він вважає: Это не какая-нибудь война за похищенную жену, не порождение ненависти двух непримиримых наций, не кровопролитная битва между двумя алчными властителями за корону или за клочок земли, даже не война за свободу и народную независимость. Нет! ни одна из страстей, ни одно собственное желание, ни одна личная выгода не входят сюда: все проникнуты одною мыслию — освободить гроб божественного спасителя! (ПСС 8, 18; підкреслення моє. — Е. Б.). Тут Гоголь протиставляє християнський ідеал національним і політичним імперативам. На його думку, хоч окремі християнські конфесії об’єднують народи й відрізняють їх один від одного, християнський ідеал як такий переважує всі національні проблеми. Однак варто зазначити, що в гоголівському списку законних підстав для початку війни лише релігійна завзятість перевершує боротьбу за свободу и народную независимость. У фіналі статті Гоголь окреслює середні віки як вир, що перетворив старий світовий порядок, який базувався на гегемонії Римської імперії, на новий порядок, що базувався на гегемонії національних монархій. Подібно до тексту «Про викладання загальної історії», «Про середні віки» завершується реверансом у бік офіційної народності. Гоголь лестить самодержавству загалом і російському зокрема, розглядаючи його вплив на світ як «просвітницький» за своєю природою. Він виправдовує репресивні методи, що зазвичай супроводжують монархічні режими, стверджуючи, що вони допомогли досягти в таких прогресивних царинах, як географічні відкриття та винайдення друку і пороху. Гоголь стверджує, що ці режими використовували політичний тиск для доброї справи стимулювання впертого людства до самореалізації та поступу. До речі, у «Вибраних місцях із листування з друзями» Гоголь незабаром так само зобразить вплив російських царів на млявий російський народ.
Однак Гоголь розрізняв політичні ідеї в теорії і те, як вони втілювалися у конкретних культурних контекстах. Він високо цінував республіканізм ранніх римлян і козаків, але вважав його непридатним для викликів керування імперією — чи то Римською, чи то Російською. Отже, хоч він і прославляє російське самодержавство, в іншому випадку звертається до ідеї обмеженої монархії. Вона проходить червоною ниткою через його докладний опис «Погляду на європейську державу в епоху Середньовіччя» (A View of the State of Europe during the Middle Ages) (1818) Генрі Галлама. Праця Галлама і резюме Гоголя про неї зосереджуються на конституційних перетвореннях у середньовічній Європі та обмеженні монархічної влади. Незалежні міста-держави, конституції, виборні монархії і представницькі збори, що обмежують владу короля, посідають чільне місце в гоголівських уривках із Галлама, які, беручи до уваги їхній обсяг, вказують на велике зацікавлення з боку Гоголя[156]. По суті, у своїй «Бібліографії середніх віків» Гоголь зазначає, що аналіз конституційних перетворень, здійснений Галламом, є найбільшою цінністю цієї книги (ПСС 9, 102).
Беручи до уваги зосередження Галлама на викликах самодержавству — радше небажаній темі в ніколаєвській Росії, Гоголеве зацікавлення не можна пояснити його педагогічними обов’язками. В той час, як самодержавство, на думку Гоголя, здається, задовольняє потреби Росії, ідеї виборного представництва та обмеженої центральної влади, проте, посідають чільне місце в його дослідженнях з української історії. Ці дослідження наголошують на демократичних традиціях Київської Русі, України у складі Речі Посполитої і, що найважливіше, козацької України. У цій темі Гоголь передусім був зацікавлений як історик України, а не Росії. Демократичні й автократичні традиції функціонували для Гоголя як розпізнавальні риси, відповідно, української та російської національної історії. У редакції «Тараса Бульби» від 1842 року розчинення демократичного козацького духу в російськості завершується накликанням всемогутнього російського царя.
156
Конспект книги Галлама «Eepona в средние века», ПСС 9, 173—272, див., приміром, 179—180, 184—186, 197. Цей конспект за обсягом становить три чверті розміру найдовшого оригінального твору Гоголя — «Мертвих душ».