Українець і Москвин: дві протилежності
- Автор: Штепа Павло
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Відродження
- ISBN: 978-966-538-277-0
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Українець і Москвин: дві протилежності». Краткое содержание книги:
Видання вирізняється величезним масивом залученої інформації, однозначністю інтерпретацій історичних та ін. фактів, безкомпромісністю авторської позиції. Тому — залежно від ставлення до української ідеї — воно викличе гарячий схвальний відгук в одних читачів і обурення в інших.
Видання книги «Українець і москвин» є відповіддю на нескінченний потік антиукраїнських публікацій у Росії й Україні та на такі ж висловлювання багатьох російських політиків і московських п’ятиколонників на українській землі.
Море такої еміграції залило цілком далеко меншу групу первісних колоністів із старої Англії. Гірше того! Нащадки тих англійських піонерів почали вимирати. Проф. В. Каттел в 1920 р. дослідив статистику народжень і знайшов, що американська родина з вищої верстви має пересічно 1,9 дітей. А перед 1920 р. американська провідна верства походила головно із старих піонерів англо–саксів. Натомість родина простолюддя мала пересічно 3,6 дітей. А простолюддя походило переважно з пізнішої різнонаціональної еміграції. Якщо пригадаємо знаний факт, що всякого роду дефективний тілом і душею елемент виходить переважно з міського люмпенпролетаріяту, з міського шумовиння, то не будемо дивуватися, що в 1920 році в Америці самих епілептиків було 200000 (Е. Сілкот). Нині ж, як пише др. В. Брейсленд в своїм «Звіті до Комісії Г. Гувера» в 1954 році, — в ЗСА звертаються до лікарів 250000 психічно хворих ЩОРОКУ, і це число збільшується кожного року на 10000. Тепер в ЗСА є зголошених 9000000 психічно (розумово, душевно) хворих, а незголошених (бо в легкій формі) кількаразово більше. З усіх півтора мільйона шпитальних ліжко–днів більше половини припадає на психічно хворих» (др. В. Брейсленд). Понад чотири і пів мільйона новобранців були визнані лікарськими комісіями за непридатні до війська; 40% з них із–за психічних хвороб» (J. Fisher. «A Few Bottons Missing»). З часів 2–ї світової війни один з кожних семи новобранців був відкинений лікарями із–за розумових дефектів. Один американець із кожних 20 був якийсь час у шпиталі для розумово хворих (D. Carnegie. «How to Stop Worring»). Анкета, переведена серед 2500 учнів 27 середніх шкіл та серед 1000 студентів університетів у стейті Нью–Джерзі, показала, що не вважають за злочин крадіж — 12%, грабунок — 9%; не вважають нищення чужої власности за щось зле — 15%; не вважають брехню й ошуканство за моральний злочин — 75%; не вважають сексуальні зловживання за зло — 17% (Доклад сенатора P. С. Гендріксона, голови сенатської підкомісії для дослідження злочинів малолітніх). Відомо, що малолітніх злочинців виховує американське кіно, повінь детективних романів, «комікси» і т. п. Та суть не в цьому, а в тому, що провідна верства американського народу ДОЗВОЛЯЄ виховувати злочинців. Отже, малолітнє злочинство характеризує не малолітніх злочинців, але провідну верству народу. Вбивство малолітніми власних батьків, і то з–за дурниць, вже не є ніякою сенсацією в Америці, вже є буденним явищем, на яке не звертають уваги. Чи може нація впасти ще нижче за це?
Менш культурні верстви населення, заробивши грошей більше, ніж потребують для заможного життя, надмір їх переважно витрачають на розваги. Очевидячки, шукають розваг, доступних їхньому розумінню — пияцтво, карти, танго, джезбенд, бокс, перегони, футбол і т. п. заповнюють майже весь вільний час пересічного американця. В розмовах нижчої і середньої класи американців (і не лише американців) ви не почуєте інших, ніж спорт і гроші, тем. Навіть під час виборів до місцевого самоврядування чи парламенту балачок на тему виборів далеко менш, ніж про спорт і гроші. В одному з великих американських університетів соціологи роздали серед студентства анкету, в якій був запит: «Який є ваш життєвий ідеал?». 63% відповіли: стала добре платна посада, власна хата, безтурботне родинне життя. 4% згадали — але не категорично — про громадську працю. Не було ані одної відповіді — служити вищим ідеям чи Богові. 42% не знали, за які цілі воює Америка (в 2–й світовій війні). 60% не могли назвати «чотирьох свобід» Антлантійської хартії (Н. Парідс). А це ж студенти університету — майбутня провідна верства нації.
Поважний американський тижневик «United State News and World Report» (21.X. 1955) дослідив навчальну шкільну програму європейських і американських шкіл і знайшов: «європейський школяр майже не займається спортом, бо так переобтяжений наукою, що не має хвилини вільної, а американський школяр витрачає одну третину свого часу на спорт. В Европі 8–10–річний школяр вирішує проблеми, які даються в Америці 16–18–річному. Европейський середньошкільник інтелектуально стоїть вище за американського студента університету. В Америці 22% середньошкільників вступають до університету; в Европі лише 5%. В Америці. 80% дітей кінчають середню школу; в Европі лише 15%». Отже, бачимо в Америці масову продукцію пересічної якости, а в Европі сувора селекція на вищу якість. В Америці і дурнувата дитина може скінчити школу, бо програма навчання не дуже висока і батьки мають гроші. В Европі дурновата дитина не скінчить, бо програма навчання зависока для неї і батьківські гроші не поможуть, а з бідних кінчають лише надзвичайно здібні діти. Таким чином, в Америці внаслідок заможности широких верств народу і глибоко демократичного устрою до провідної верстви вливається багато (аж надто багато) не розумових вибранців, але вибранців повного гаманця. Але парадоксально, матеріяльний добробут нації знизив культурний рівень її провідної верстви. Американська наука (а з нею і політика) характеристична своєю вузькою спеціялізацією, плиткістю, їй бракує широчини і почасти глибини.