Українець і Москвин: дві протилежності
- Автор: Штепа Павло
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Відродження
- ISBN: 978-966-538-277-0
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Українець і Москвин: дві протилежності». Краткое содержание книги:
Видання вирізняється величезним масивом залученої інформації, однозначністю інтерпретацій історичних та ін. фактів, безкомпромісністю авторської позиції. Тому — залежно від ставлення до української ідеї — воно викличе гарячий схвальний відгук в одних читачів і обурення в інших.
Видання книги «Українець і москвин» є відповіддю на нескінченний потік антиукраїнських публікацій у Росії й Україні та на такі ж висловлювання багатьох російських політиків і московських п’ятиколонників на українській землі.
Відомий американський письменник, книжки якого розходяться в мільйонах примірників, пише: «Колись говорилося про конфлікт між наукою і релігією. Тепер тої дитячої балаканини вже майже нема, хіба серед неуків. Найновіша з усіх наук — психіятрія показалася нічим іншим, як те, що вчив Христос. Вчені психіятри переконалися на щоденнім досвіді зі своїми пацієнтами, що молитва і сильна релігійна віра проганяє журбу, тривогу, напруження нервів, страх, с. т. все те, що спричинює майже половину наших хворіб тіла, розуму і душі. Для сучасних науковців–психіятрів є тепер аксіомою, що глибоко і щиро віруюча людина ніколи не буде мати психічних хворіб» (D. Carnegie. «How to Stop Warring and Start Living»).
Цивілізація лежить у царині матеріяльного життя людини, і вона показалася безсильною ушляхетнити людину. Радше навпаки — сприяла здичавінню людини. Культура і релігія лежать у царині духового життя людини і, як бачимо з наведених свідчень лікарів–науковців (не теологів), наука вже намацує правдивий шлях до ушляхетнення людини. Модерна наука XX ст. відкриває наново СТАРИЙ шлях, відомий людству вже яких 2000 (властиво, далеко більше). Тут приходимо до найцікавішого і найголовнішого питання: ЩО, ЯК, КОЛИ зароджувало, формувало і скріплювало релігію, культуру, духове життя людини і нації? На жаль, брак місця тут не дозволяє нам розглянути глибше і ширше це найголовніше для всіх нас питання. Найголовніше тому, що воно відкриває очі на ті глибокі причини, на ті внутрішні і рішаючі долю нації чинники. А знання їх не лише скріплює нашу віру у велике майбутнє України, але й дає тверді наукові підстави для непохитної в тому певности.
У попередніх розділах ми побіжно розглянули, як формувалася вдача людини номадського і рільничого культурних кіл. У протилежних географічно–економічних умовах створилися і протилежні культури, протилежна духовість. Тут розглянемо другий дуже великий чинник — ЧАС. Для простоти викладу візьмімо простий приклад.
Нинішній культурний пес походить із того самого роду, що і нинішній вовк. Десятитисячне покоління правовка переродилося на мирного пса, якого діти можуть безмилосердно тягати за хвіст, без ризику, що він їх покусає. Натомість десяте (а може, і соте) покоління теперішнього вовка, хоч би й виховувалося серед людей протягом десяти поколінь — покусає дітей, якби вони пробували тягнути його за хвіст. Обидва походять з того самого правовка. Виглядає ніби набуті вихованням властивості передаються спадково нащадкам. Але це лише виглядає так, а в дійсности пес може здичавіти вже в другому поколінні, як ми вже про це згадували. Різниці між 10000 поколінь і 10 поколінь пояснює проблему спадковости набутих властивостей. Виглядає, що час (дуже довгий) устабілізовує набуті властивості. Ось тут лежить надія людства на ушляхетнення людини.
Однак ця надія захитується іншим чинником. Коли набута властивість є споріднена з властивостями вродженими, то вона стабілізується дуже скоро і зливається в одне гармонійне ціле з властивостями вродженими. Червоні квіти, схрещені з червоними, завжди дають лише червоних нащадків. У протилежність цьому, набута властивість, що НЕ є споріднена з вродженими (особливо, якщо є протилежна), стабілізується дуже довго і ніколи не зливається з вродженими в одне ціле. Нащадки від схрещення червоних квіток з білими давали протягом довгих поколінь несталих, різнокольорових нащадків.
Німці і москвини є наймолодшими націями в світі (про американську не згадуємо, бо вона щойно формується). Ще в VII ст. більшість німців не була християнами (а москвинів аж у XIV ст.). Обидва народи належать до кочово–мисливського культурного кола, якого ознаками, властивостями були жорстокість, хижацтво, матеріялістичний світогляд, релігійний фетишизм, нелюбов чи байдужість до землі, нерозуміння законів природи, а звідси і брак ідеї в її Творця. І ось народові такої духовости історія накинула християнство — релігію, що є цілковитою протилежністю, цілковитим запереченням всієї його духовости. Як схрещенці від червоної і білої квіток давали несталі, мінливі покручі, що протягом довгих поколінь не могли устабілізуватися, злитися в одне ціле, так і німецька духовість не злилася з християнством, а лише створила нетривкий КОМПРОМІС з ним. Цей компроміс не мав ще досить часу, щоб устабілізуватися, закріпитися протягом століть. Це і показали 1939–45 роки. Мабуть, для того треба 13 тисячоліть, до того ж сприятливих для християнізації умов життя. І це не є ніяким дурним вибриком гітлерівців, коли вони почали відроджувати старе германське поганство (ненацист ген. Е. Людендорф був його прихильником). Це був цілком природній для німців, для німецької нації їх рідний атавізм. Москвини ж навіть і компромісу з християнством не робили; вони просто обернули християнство догори ногами, наливши християнські норми своїм поганським змістом.