Її ім’я було Татьяна
- Автор: Суворов Виктор
- Язык: украинский
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Її ім’я було Татьяна». Краткое содержание книги:
Після того радянських маршалів і генералів до Кореї більше не тягнуло.
Китай?
Китай на той час був нашим добрим другом і союзником.
Тисячі китайських фахівців навчалися в радянських університетах та інститутах. Китайські офіцери осягали науку перемагати в радянських військових академіях і училищах. Радянські військові радники передавали китайській армії досвід нещодавно відгримілої війни.
Радянські інженери допомагали китайцям освоювати новітні досягнення науки і техніки аж до будівництва в Китаї атомного реактора з мирною, зрозуміло, метою.
Радянська технологія потоком лилася до Китаю.
За радянськими документами та кресленнями в Китаї було налагоджено виробництво автомобілів ЗіС-150 і ГАЗ-51, автоматів Судаєва й автоматів Калашникова (китайський Калаш з ієрогліфами в мене в кабінеті на стінці висить), карабінів Симонова, кулеметів Горюнова, кулеметів Дегтярьова і Шпагіна, мінометів Шавиріна, гармат і гаубиць Петрова та Грабина, танків Т-54 і ПТ-76, артилерійських тягачів і гусеничних плавучих транспортерів К-61, винищувачів Мікояна й Гуревича, бомбардувальників Іл-28 і Ту-16, мін і торпед, транспортних літаків, парашутів, підводних човнів і засобів зв’язку, зенітних ракет Расплетіна та Грушина. Дійшло до передачі комплекту технічної документації на оперативно-тактичні ракети Корольова 8К11.
Технологію передавали як братню допомогу. Безкоштовно. Головним і найзавзятішим прихильником озброєння Китаю радянською ракетно-ядерною зброєю був Маршал Радянського Союзу Жуков.
За наказом Жукова 20 серпня 1957 року Китаю було передано технологію виробництва найсучасніших на той час радянських стратегічних ракет середньої дальності 8К51.
15 жовтня 1957 року було підписано угоду, згідно з якою Радянський Союз мав передати Китаю технологію виробництва ядерних боєприпасів. І тільки вчасне зміщення Жукова дало змогу ухилитися від виконання цього самозгубного зобов’язання.
Жуков — геній стратегії. Із цим не посперечаєшся. Оце генію і поміркувати б: а навіщо Китаю наші ракети з дальністю 1200 кілометрів?
До Америки вони все одно не дістануть.
По Японії вдарити? Японія на той час була цілком роззброєна. У разі загальної ядерної війни по Японії й Радянський Союз міг ударити. Радянський Союз мав чим. Та й чи багато тій Японії треба? Здається мені, що Японія зовсім не горіла пристрасним бажанням отримати ще разок щось схоже на Хіросіму.
Чи, може, ракети передавали Китаю, щоб він вирішував територіальні суперечки з Індією? Але в чому тут інтерес Радянського Союзу? Якщо китайці нашими ракетами завдадуть ядерних ударів по Індії, нам від цього яка користь? Якщо китайцям подобається, нехай з індусами бамбуковими палицями б’ються. Народу і в китайців, і в індусів не бракує. І палиць теж.
Так для чого ж Жуков передавав Китаю технологію виробництва оперативно-тактичних і стратегічних ракет? Крім Владивостока і Хабаровська, Новосибірська і Красноярська, Семипалатинська і Благовіщенська, які ще цілі можна вигадати для тих ракет?
Озброюючи Китай найсучаснішою зброєю, Жуков явно не готувався проламувати китайську оборону.
Чию ж оборону він рвати вирішив?
Для визвольних походів в Іран й Афганістан можна обійтися без прориву оборони ядерними ударами.
Туреччину можна було б ядерним ударом налякати, але звільнити її від кайданів капіталізму можна було б і без такого удару. Проте якби затівався прорив турецької оборони, то слід навчання проводити в гірській місцевості.
А навчання Жуков проводив на Південному Уралі — там, де місцевість вельми нагадувала Центральну Європу: ліси, поля, пагорби, струмки, річечки, річки, гайки, достатньо населених пунктів.
В Америку стрілецький корпус не перекинеш. Аж надто флот США перевершував радянський. Та якщо й перекинути корпус, то як його постачати десятками тисяч тонн боєприпасів, паливно-мастильними матеріалами, продовольстом, запасними частинами і всім іншим? І що один корпус буде робити в Америці? Та й не про один корпус на Тоцьких навчаннях ішлося. Наступав фронт у складі кількох армій, а в кожній армії — декілька корпусів. Це на полігоні реально наступав лише один корпус, і то — на другорядному напрямку. Однак малася на увазі грандіозна наступальна операція цілого фронту, у складі якого декілька армій, десяток, а то й два десятки корпусів. На територію Америки фронт не перекинути навіть теоретично.
Тобто на планеті Земля Радянській Армії не було де проводити наступальну операцію фронту з проривом оборони ядерними ударами. Виняток становили тільки території Західної Німеччини. Якби після визвольного походу в Західну Німеччину затялася Франція, що сумнівно, то довелося б іще французьку оборону проривати ядерними ударами.