Її ім’я було Татьяна
- Автор: Суворов Виктор
- Язык: украинский
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Її ім’я було Татьяна». Краткое содержание книги:
Не могла планова, тобто керована бюрократами, економіка нашої країни змагатися з вільною економічною діяльністю сотень мільйонів вільних громадян.
Саме так на вулицях радянських міст не могли довго існувати візники після того, як 1946 року Горьковський автомобільний завод почав серійний випуск автомобілів «Победа» з клітинками вздовж бортів. Візники мали або спотворювати й ламати всі таксі, чим вони захопливо займалися вночі, або поступитися місцем таксистам.
Керована бюрократами радянська економіка перебувала в становищі візника, який женеться за «Победою».
«Наздогнати і перегнати!» — закликав товариш Ленін.
«Наздогнати і перегнати!» — вимагав товариш Сталін.
«Наздогнати і перегнати!» — заходився в істериці Хрущов.
Але соціалістична економіка за жодних умов не здатна перевершити економіку вільного світу.
Просто тому, що бюрократові нововведення ні до чого.
Просто тому, що бюрократ орудує не своїми, а чужими грошима.
Просто тому, що за розтрату народних грошей з нього ніхто не спитає.
Тому бюрократ здатен на будь-які шалені витівки, наприклад, перекрити Волгу безглуздими греблями в районі Горького та Куйбишева, Саратова і Сталінграда, затопивши родючі заплави, перекривши шлях осетрам, які тут жили мільйони років.
Бюрократ здатний сплюндрувати греблями Дніпро, перетворивши велику ріку на стояче болото, переповнене нечистотами, зокрема й радіоактивними.
Бюрократ здатний створити Міністерство меліорації, яке буде осушувати поверхневі болота, від чого пересохнуть струмки й річки, які живлять Дон і Кубань, ту саму Волгу з тим-таки Дніпром.
Бюрократ здатен черпати воду з річок Середньої Азії такими обсягами, що порушиться баланс між надходженням води в Аральське море та її випаровуванням. І Арал пересохне, дно його перетвориться на солону пустелю. Вітри рознесуть сіль на сотні й тисячі кілометрів, убиваючи все живе в ближніх і дальніх околицях.
Бюрократ здатний організувати зимові олімпійські ігри у субтропічному кліматі, витративши шалені кошти.
І все йому як з гуски вода. Його ніхто не контролює, крім іншого бюрократа. Тому соціалістична держава ніколи не зможе ні наздогнати, ні, тим більше, перегнати країну з нормальною економікою.
Економічна система, за якої люди вкладають у справу свої, а не чужі гроші, завжди буде перевершувати економіку соціалізму. Соціалізм, який існує поруч із нормальними країнами, має або нав’язати всім сусідам такий самий злочинний і безглуздий шлях розвитку, або загинути, не витримавши економічної конкуренції.
Саме так неандертальці в осяжній історичній перспективі (хоча й не було тоді ще історії) не могли довго співіснувати поруч з іншим, розвиненішим та успішнішим видом людиноподібних.
Наша рідна влада маула із захватом таємно та відверто шкодити капіталістам, в перспективі всіх їх винищити. Інакше...
2
Люта гризня на кремлівських вершинах тривала не тільки за саму владу, а й за те, як тією владою розпорядитися.
Був би біля керма Лев Давидович Троцький, то повів би нас одним шляхом. А Микола Іванович Бухарін — до тієї самої прірви, однак іншою дорогою. У Зінов’єва були свої погляди на вибір способу національного самогубства, у Рикова — свої.
І в товариша Сталіна були погляди на те, який шлях обрати для країни і всього прогресивного людства.
Однак 1953 року Сталіна не стало. Перед тими, хто прийшов йому на зміну, вічне запитання: що робити?
1917 року країна обрала свій особливий шлях. Не такий, як у всіх. Ми цим пишалися — піонери ж! Ми йдемо незвіданим шляхом! Прокладаємо дорогу людству.
От тільки чомусь ніхто добровільно нашим шляхом іти не бажав. Мільйони пролетарів у всьому світі не поспішали наслідувати наш приклад, ланцюгів рабства не рвали, своїх буржуїв не скидали, до нас на щасливе життя натовпом не перебігали.
Ми і за Леніна, і за Сталіна, і після них багатьох тягли за собою, надриваючись: естонців і латишів, литовців і поляків, чехів, болгар й угорців, східних німців і румунів, жителів Сомалі та Ефіопії. Тягли то силою, то погрозами, то щедрими подачками, заманювали. Зведемо собі на збиток греблю поперек Нілу — і Єгипет піде нашим шляхом! Подаруємо диктаторам Індонезії цілий флот — і вони до нас долучаться. Розчавимо танками Будапешт і Прагу, бунтівників перестріляємо — і решта радісно піде протоптаним нами шляхом.
Заради справедливості треба доповісти, що й росіяни з українцями та білорусами теж не мали нестримного бажання шлях протоптувати незвіданий. Вони теж пручалися. Та ще як! На незвіданий шлях народи нашої країни вдалося затягти тільки внаслідок кривавої Громадянської війни, у якій Росія втратила більше людей і матеріальних цінностей, ніж у Першій світовій війні втратили всі країни разом, включно із самою Росією.