Її ім’я було Татьяна
- Автор: Суворов Виктор
- Язык: украинский
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Її ім’я було Татьяна». Краткое содержание книги:
Ото і все. Ніде, крім як на території Західної Німеччини, не могло бути такої міцної польової оборони, яку слід було б дробити ядерними ударами й надпотужними стрілецькими корпусами.
Але тоді постає запитання: а навіщо нам проривати оборону на території Західної Німеччини?
5
Уявімо собі, що кляті західнонімецькі реваншисти напали на миролюбну Східну Німеччину, розгромили її армію та півмільйонне угруповання радянських військ на німецькій землі, пройшли через Польщу, попутно розтрощивши і Військо Польське, і радянські війська у Польщі, увірвалися на територію Радянського Союзу, розбили й відтіснили війська західних військових округів але, вичерпавши наступальний порив, стали до оборони. І от, щоб вигнати окупантів з рідної землі, Радянська Армія завдає ядерних ударів, проламує цими ударами фронт супротивника, через проломи, що утворилися, тобто через епіцентри ядерних вибухів, уводить стрілецькі корпуси в прорив.
Так?
Ні, не так. Цей варіант не пройде.
Керівництву Радянського Союзу нічого було пускати західнонімецьких реваншистів ані на нашу землю, ні на територію наших союзників.
Ядерної зброї західнонімецькі генерали не мали, а радянські мали. Щойно підступні вороги напали би на Східну Німеччину, ледь перейшли б кордон Чехословаччини або Східної Німеччини, слід було завдати ядерних ударів по західнонімецьких містах.
На тому вороги й заспокоїлися б. На тому б війна і припинилася.
І прорив ворожої оборони став би просто непотрібним.
Японії, повторюю вдесяте, вистачило двох знищених міст, щоб погодитися на будь-які умови капітуляції. Невже західнонімецькі реваншисти не попросили б миру після того, як Гамбург з Кельном і Дюссельдорф з Мюнхеном перетворилися б на радіоактивні пустирі?
Навіщо ж Радянській Армії проривати оборону, якщо супостат просить миру?
Та й чи стали б вони нападати, розуміючи, що їхні міста під радянським прицілом? Європа — не Америка. Адже по Європі в Радянської Армії було чим врізати.
І якщо двох, трьох, п’яти втрачених міст з мільйонами жителів проклятим агресорам мало, то розтрощити десять міст! Або двадцять!
Отже, у ситуації, коли західнонімецькі реваншисти на нас напали, пробивати їхню оборону ядерними ударами не було сенсу.
6
Варіант другий.
На території Західної Європи перебували сухопутні війська клятих америкосів. Аж чотири дивізії! І три бригади! І всі — у Західній Німеччині. Припустімо, що це вони вдарили з наміром дійти до Москви й Сталінграда.
У цьому випадку Радянська Армія мала діяти за першим варіантом: громити міста Західної Німеччини. А західним німцям заздалегідь відправити послання з привітом: якщо хтось насміється використовувати вашу територію для нападу на нас і наших союзників, то вам першим перепаде. І поки не виженете зі своєї території або не вб’єте останнього американського солдата на вашій землі, ми будемо знищувати ваші міста. З мільйонами жителів.
І в цьому випадку війна не могла продовжуватися довго.
І в цьому випадку радянським генералам не треба було б проривати американську оборону на території Східної Німеччини, Польщі, Чехословаччини, тим більше — Радянського Союзу.
Америкосів слід було ввічливо повідомити, що ядерні заряди в розібраному (або зібраному) вигляді можуть перебувати в джунглях Амазонки, у Кордильєрах або Андах. Кордильєри — найбільша за протяжністю гірська система Земної кулі. Сховатися є де. Слід було повідомити, що в прекрасних містах Аргентини чи Парагваю вже мешкають наші хороші хлопці. Нападайте, панове, на Радянський Союз. Наші хлопці за ту ж зарплату пронесуть на руках елементи зарядів на територію США, зберуть і жахнуть.
Можливостей багато: зайде суховантаж під ліберійським прапором до порту великого приморського міста, а в трюмі заряд. І торохне. Чи багато тому Манхеттену треба? Тому вам краще на нас не нападати.
От і все.
Навіщо ж проривати американську оборону?
Коротше, у випадку агресії з території Західної Німеччини оборону американських, західнонімецьких або якихось інших військ радянським дивізіям і корпусам проривати не було сенсу. Був простіший і радикальніший спосіб не тільки майже миттєвого припинення агресії, а й запобігання їй.