Моя неймовірна подруга
- Автор: Ferrante Elena
- Серия: Неаполитанский квартет #1
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-5416-9
- Переводчик: Любовь Котляр
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Моя неймовірна подруга». Краткое содержание книги:
Минуло всього кілька днів після мого розриву з Джино, як Ліла зізналася мені, що їй двічі освідчилися у коханні, майже одночасно, — вперше у її житті. Одного ранку її нагнав Пасквале, коли вона йшла до крамниці. Він був стомлений від важкої роботи, але мав дуже збуджений вигляд. Він сказав, що хвилювався, бо більше не бачив її у чоботарській лавці і подумав було, що вона захворіла. Але тепер, коли побачив, що з нею все добре, почувався щасливим. Та в той час, як він це говорив, на його обличчі не було ніяких ознак щастя. Він раптом замовк, ніби поперхнувся, а щоб прочистити горло, майже викрикнув, що її кохає. Так кохає, що готовий, якщо вона погодиться, прийти поговорити з її братом, з її батьками, з усіма, — відразу! — щоб офіційно заручитися. Вона не знайшла, що сказати, і спершу подумала, що він жартує. Правда була в тому, що я їй тисячу разів казала, що Пасквале поглядав на неї, але вона мені ніколи не вірила. І от тобі маєш: Пасквале одного гарного весняного дня майже зі сльозами на очах говорить їй, що його життя втратить будь-який сенс, якщо вона йому відмовить. Як же важко розплутувати сердечні справи! Ліла дуже делікатно, щоб не образити його, зуміла знайти потрібні слова, щоб відмовити. Вона сказала, що теж його любить, але не так, як люблять коханого. Сказала, що вона завжди буде йому вдячною за все, що він їй пояснив та розповів: про фашизм, про супротив, про монархію, республіку, чорний ринок, командувача Лауро, соціалістів, Християнсько-демократичну партію, комуністів. Але заручитися — ні, вона ні з ким не збирається заручатися. І закінчила такими словами: «Я всіх вас — тебе, Антоніо, Енцо — люблю, як Ріно». На що Пасквале пробурмотів: «Але ж я люблю тебе зовсім не так, як Кармелу». І втік знову на роботу.
— А друге освідчення? — запитала я зацікавлено, хоча й дещо схвильовано.
— Ніколи не вгадаєш!
Друге освідчення було від Марчелло Солари.
Уже почувши те ім’я, я відчула, як мені кольнуло в серці. Якщо кохання Пасквале вказувало на здатність Ліли подобатися чоловікам, кохання Марчелло — вродливого, багатого парубка, з машиною, мужнього, жорстокого каморриста, звиклого одним порухом руки брати будь-яку жінку, яку йому хотілося, — у моїх очах та в очах усіх моїх ровесниць, незважаючи на погану славу, яка в нього малася, а може навіть саме через неї, то було неабияке підвищення, перехід від худорлявого дівчиська до жінки, здатної підкорити будь-кого.
— І як це сталося?
Марчелло їхав на своїй «міллеченто» сам, без брата, і побачив Лілу, що поверталася додому по трасі. Він не загальмував біля неї, щоб перекинутися словами через вікно машини. Він залишив автівку серед дороги з відчиненими дверцятами і наздогнав її. Ліла ішла собі далі, а він — слідом. Він умовляв її пробачити його попередню поведінку, казав, що вона правильно б вчинила, якби тоді зарізала його ножем. Нагадав їй схвильовано, як добре вони танцювали разом рок-н-рол на святі у матері Джильйоли, що підтверджувало, якою гарною парою вони могли бути. Врешті почав сипати компліментами: «Яка ти стала доросла, які в тебе гарні очі, яка ти вродлива!» І потім розповів їй сон, що наснився йому тієї ночі: він пропонував їй заручитися, вона погоджувалася, він дарував їй точно таку обручку, як у його бабці, з трьома діамантами в оправі. Ліла, не зупиняючись, нарешті заговорила. Вона запитала в нього: «І в тому твоєму сні я погодилася?» Марчелло кивнув, і вона продовжила: «Отже, то справді був всього лише сон, тому що ти — тварюка, ти і вся твоя сім’я — твій дід, твій батько, твій брат. І я з тобою не заручуся, навіть якщо ти мене вбиватимеш».