Моя неймовірна подруга

Ріно справді втратив залишки здорового глузду. Фернандо, наприклад, ніколи не докоряв Лілі, що вона більше не ходила до чоботарської лавки, він навіть дав зрозуміти, що тільки тішився тим, що вона допомагала матері по дому. А от брат дуже розсердився, і вже на початку січня мені довелося бути свідком їхньої неприємної сварки. Ріно нагнав нас на вулиці і з понуреною головою звернувся до Ліли: «Негайно ходімо на роботу!» Ліла відповіла, що навіть не подумає це робити. Він тоді смикнув її за плече, вона вирвалася, обізвавши його брудними словами, Ріно зацідив їй ляпаса і крикнув: «Ну, то давай, біжи додому, іди помагай матері!» Та послухалася, навіть не попрощалася зі мною, і пішла.

Апогей того конфлікту прийшовся на день Бефани.[9] Ліла прокинулася вранці і знайшла поряд зі своїм ліжком шкарпетку, наповнену вугіллям. Вона зрозуміла, що то — робота Ріно, отож для сніданку накрила на стіл для всіх, окрім нього. До кухні увійшла мати; їй син підвісив до стільця шкарпетку з карамельками та шоколадною плиткою, що її неймовірно розчулило: вона обожнювала сина. І коли вона побачила, що для Ріно не підготовлено для сніданку, хотіла сама це зробити, але Ліла їй не дозволила. Поки мати з донькою сварилися, до кухні увійшов брат, і Ліла відразу зацідила в нього вуглиною. Ріно спочатку було засміявся, вирішивши, що сестру його жарт потішив, але коли зрозумів, що та справді розлючена, спробував впіймати її, щоб відлупцювати. Саме в цю мить з’явився Фернандо, в одних трусах та майці, з картонною коробкою у руках.

— Ви тільки погляньте, що мені принесла Бефана, — промовив він, і було помітно, що старий дуже сердитий.

Фернандо вийняв з коробки нову пару черевиків, яку таємно від нього виготовили діти. Ліла аж рота відкрила від здивування. Вона нічого не знала, Ріно вирішив сам показати батькові їхню роботу як подарунок від Бефани.

Коли вона побачила на обличчі брата веселу, але разом з тим занепокоєну усмішку, коли перехопила стривожений погляд, з яким він спостерігав за виразом обличчя батька, їй здалося, що в ту мить вона отримала підтвердження того, що так злякало її на терасі, серед диму та вибухів новорічної ночі: Ріно втратив свою попередню натуру, і тепер у неї був «розмитий» брат, з якого могло вискочити щось невиправне. У тій усмішці, у тому погляді їй привиділося щось незносно гидке, таке незносне, що змушувало її не відректися від брата, а продовжувати любити його, відчувати потребу бути поряд з ним, щоб допомогти йому і самій отримати допомогу.