Повітряний замок, що вибухнув
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millenium #3
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5487-6
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «Повітряний замок, що вибухнув». Краткое содержание книги:
Лісбет Саландер не здається. Виснажена після кількох поранень, перебуваючи під охороною в лікарні, вона вирішує помститися своїм ворогам і довести системі, яка, ще коли Лісбет була дитиною, зламала їй життя, запроторивши до божевільні, свою невинуватість. Однак самій упоратися з цим їй несила. На допомогу дівчині знову приходить журналіст Мікаель Блумквіст, чия викривальна книжка сколихне громадськість і переполохає уряд і спецслужби. І можливо, тоді справедливість нарешті переможе.
Інспектор кримінальної поліції Маркус Ерландер побачив Анніку Джанніні через прочинені двері палати Лісбет Саландер. Адвокат притискала до вуха мобільний телефон, і Ерландер став очікувати, поки вона закінчить розмову.
Через дві години після вбивства в коридорі як і раніше панував хаос. Палату Залаченка оточили. Лікарі спробували було надати йому допомогу відразу після пострілів, але незабаром здалися — допомогти Залаченкові було вже неможливо. Останки перевезли до патологоанатомів, і тепер повним ходом йшло обстеження місця злочину.
В Ерландера задзвонив мобільний телефон — на зв’язку був Фредрік Мальмберґ з патрульної служби.
— Ми точно встановили особу вбивці, — сказав Мальм замість привітання. — Його звуть Еверт Гульберґ, і йому сімдесят вісім років.
Сімдесят вісім років — убивця похилого віку.
— І хто, чорт забирай, він такий?
— Пенсіонер, живе в Лахольмі, має титул бізнес-юриста. Мені тільки-но телефонували з ДПУ/Без і повідомили, що якраз почали щодо нього попереднє слідство.
— Коли саме і чому?
— Коли, я не знаю. Чому — через те, що він мав згубну звичку розсилати офіційним особам божевільні листи з погрозами.
— Наприклад?
— Наприклад, міністрові юстиції.
Маркус Ерландер зітхнув. Значить, псих, аматор боротьби з офіційною владою.
— До СЕПО вранці телефонували з кількох газет, що отримали листи від Гульберґа. Зателефонували і з міністерства юстиції, позаяк цей Гульберґ недвозначно погрожував смертю Карлу Акселю Бодіну.
— Мені потрібні копії листів.
— Із СЕПО?
— Так, чорт забирай. Якщо буде потрібно, їдь до Стокгольма і забери їх особисто. Я хочу, щоб вони лежали в мене на столі до моменту мого повернення до поліцейського управління. Тобто приблизно через годину.
Він секунду подумав, а потім поставив ще одне запитання.
— Тобі телефонували із СЕПО?
— Атож.
— Я маю на увазі — вони телефонували тобі, а не навпаки?
— Так. Саме так.
— Гаразд, — сказав Маркус Ерландер і відключив телефон.
Його зацікавило, що ж це найшло на СЕПО, якщо їм стукнуло в голову самим зв’язуватися з простою поліцією. Зазвичай із них майже неможливо видушити ані звуку.
Ваденшьо різким рухом відчинив двері до приміщення «Секції», яке Фредрік Клінтон використовував для відпочинку. Клінтон обережно підвівся.
— Що, чорт забирай, відбувається? — закричав Ваденшьо. — Гульберґ убив Залаченка, а потім вистрелив собі в голову.
— Я знаю, — сказав Клінтон.
— Знаєте? — вигукнув Ваденшьо.
Він був такий червоний, що з ним, здавалося, от-от станеться удар.
— Він же, чорт забирай, стріляв у себе. Намагався накласти на себе руки. Він що, звихнувся?
— Значить, він живий?
— Поки так, але в нього сильні ушкодження мозку.
Клінтон зітхнув.
— Який жаль, — промовив він з гіркотою в голосі.
— Жаль?! — вигукнув Ваденшьо. — Гульберґ з’їхав з глузду. Хіба ви не розумієте.
Клінтон не дав йому договорити.
— У Гульберґа рак шлунка, товстої кишки і сечового міхура. Він уже кілька місяців помирає, і йому в кращому разі залишалося місяців зо два.
— Рак?
— Останні півроку він носив із собою зброю і збирався застрелитися, якщо біль стане нестерпним, але не хотів валятися на лікарняному ліжку геть безпорадний. Тепер йому випала нагода зробити останній внесок у справу «Секції». Він пішов красиво.
Ваденшьо майже втратив дар мови.
— Ви знали, що він збирається вбити Залаченка?
— Звичайно. До його завдання входило назавжди позбавити Залаченка можливості заговорити. А як тобі відомо, погрожувати йому або вести з ним переговори — марна справа.
— Але хіба ви не розумієте, який з цього може вийти скандал? Ви що, такий же чокнутий, як і Гульберґ?
Клінтон на превелику силу підвівся, поглянув Ваденшьо прямо в очі і простягнув йому пачку копій факсів.
— Це було оперативне рішення. Я сумую за своїм другом, але, очевидно, дуже скоро піду за ним. А щодо скандалу… Якийсь колишній юрист-податківець розіслав відверто божевільні листи до газет і міністерства юстиції. Ось тобі зразок. Гульберґ звинувачує Залаченка в усіх гріхах, від убивства Пальме до спроб отруїти населення Швеції хлором. Листи вочевидь написані божевільним, почерк місцями нерозбірливий, з великими літерами, підкресленням і знаками окликів. Мені подобається його ідея писати на полях.