Повітряний замок, що вибухнув
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millenium #3
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5487-6
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «Повітряний замок, що вибухнув». Краткое содержание книги:
Лісбет Саландер не здається. Виснажена після кількох поранень, перебуваючи під охороною в лікарні, вона вирішує помститися своїм ворогам і довести системі, яка, ще коли Лісбет була дитиною, зламала їй життя, запроторивши до божевільні, свою невинуватість. Однак самій упоратися з цим їй несила. На допомогу дівчині знову приходить журналіст Мікаель Блумквіст, чия викривальна книжка сколихне громадськість і переполохає уряд і спецслужби. І можливо, тоді справедливість нарешті переможе.
Подальший розвиток подій показав, що здійснювати самогубство в Сальгренській лікарні — досить ризикована справа. Еверта Гульберґа блискавично перевезли до травматологічного відділення, де ним зайнявся доктор Андерс Юнассон і миттєво вжив багато заходів для відновлення життєвих функцій.
Уже вдруге протягом одного тижня Юнассон робив термінову операцію, під час якої витягував кулю із суцільнометалевою оболонкою з тканин людського мозку. Після п’ятигодинної операції Гульберґ перебував у критичному стані, але як і раніше залишався живий.
Проте ушкодження у Еверта Гульберґа виявилися значно серйознішими, ніж у Лісбет Саландер, і протягом кількох діб він перебував між життям і смертю.
Зроблене по радіо повідомлення про те, що поки не названого на ім’я чоловіка шістдесяти шести років, підозрюваного в замаху на життя Лісбет Саландер, застрелено в Сальгренській лікарні Ґетеборґа, Мікаель Блумквіст почув у кафе на Хурнсґатан. Миттю поставивши філіжанку і взявши сумку з комп’ютером, Мікаель поспішив до редакції на Ґьотґатан. Він перетнув площу Маріаторґет і якраз повертав на Санкт-Польсґатан, коли в нього задзвонив мобільний телефон, і Мікаель відповів прямо на ходу.
— Блумквіст.
— Привіт, це Малін.
— Я чув новини. Відомо, хто стріляв?
— Поки що ні, але Хенрі намагається довідатися.
— Я вже йду, буду за п'ять хвилин.
У дверях «Міленіуму» Мікаель зіштовхнувся з Кортесом, що виходив звідти.
— Екстрьом дає прес-конференцію о п’ятнадцятій нуль-нуль, — сказав Хенрі. — Я їду на Кунгсхольмен.
— Що нам відомо? — прокричав йому вслід Мікаель.
— Малін, — відповів Хенрі і зник.
Мікаель попрямував до кабінету Еріки Берґер… ні, Малін Ерікссон. Вона розмовляла по телефону, щось гарячково записуючи на жовтих аркушиках для заміток, і жестом запропонувала йому почекати. Мікаель пішов на редакційну кухню і налив у два кухлі каву з молоком. Коли він повернувся до кабінету Малін, та вже закінчила розмову. Мікаель простягнув їй один з кухлів.
— Гаразд, — сказала Малін. — Залаченка застрелили сьогодні о тринадцятій п’ятнадцять.
Вона поглянула на Мікаеля.
— Я щойно розмовляла з медсестрою із Сальгренської лікарні. Вона говорить, що вбивця — літній чоловік років сімдесяти, який прийшов за кілька хвилин до вбивства і попросив передати Залаченкові квіти. Він зробив кілька пострілів у голову Залаченка, а потім вистрелив у себе. Залаченко мертвий. Убивця поки живий, і його зараз оперують.
Мікаель зітхнув з полегкістю. В той момент, коли він почув у кафе цю новину, у нього душа втекла в п’яти і виникло панічне передчуття, що зброю тримала Лісбет Саландер. Це б серйозно ускладнило його план.
— Чи знаємо ми ім’я того, хто стріляв? — спитав він.
Малін заперечливо хитнула головою, і тут телефон знову задзвонив.
Вона почала відповідати, і з розмови Мікаель зрозумів, що телефонує з Ґетеборга тимчасовий співробітник, якого Малін посилала до Сальгренської лікарні. Він помахав їй рукою, пішов до себе в кабінет і опустився на стілець.
Було таке відчуття, ніби він з’явився на робочому місці вперше за кілька тижнів. У нього зібрався стос непрочитаної кореспонденції, але він рішуче відсунув папери вбік і зателефонував сестрі.
— Джанніні.
— Привіт. Це Мікаель. Ти чула, що сталося в Сальгренській лікарні?
— Можна сказати, своїми вухами.
— А ти де?
— У Сальгренській лікарні. Цей негідник у мене цілився.
На кілька секунд Мікаель утратив дар мови, поки до нього дійшли слова сестри.
— Якого біса… ти що, була там?
— Так. У таку халепу мені ще в житті потрапляти не доводилося.
— Ти поранена?
— Ні. Але він намагався увійти до палати Лісбет. Я блокувала двері і замкнулася з нею разом у вбиральні.
Мікаель раптом відчув, що світ похитнувся. Його сестру ледве не…
— Що з Лісбет? — запитав він.
— Вона ціла і неушкоджена. Я маю на увазі, в усякому разі, сьогоднішня драма їй шкоди не заподіяла.
Він зітхнув з деякою полегкістю.
— Анніко, тобі що-небудь відомо про вбивцю?
— Абсолютно нічого. Літній чоловік, добре одягнений. Мені здалося, що в нього був розгублений вигляд. Я з ним раніше не зустрічалася, але за кілька хвилин до вбивства ми разом їхали в ліфті.
— А Залаченко точно мертвий?
— Так. Я чула три постріли, і, як мені вдалося тут довідатись, усі три рази стріляли в голову. Але тут був цілковитий хаос, набігла тисяча поліцейських, евакуювали все відділення, а тут лежать люди з тяжкими травмами і хворі, яких взагалі не можна переміщати. Коли прибула поліція, хтось обов’язково хотів допитати Саландер, поки до них дійшло, що вона ледве жива. Мені довелося на них нагримати.